iBilingua

Мало того, що мама мене “дзьобає” дома, так вона ще й на людях може такі говорити, що голова обертом йде. На її думку, якщо в мене перша дитина, то я нічого в цьому не тямлю.

Ми з чоловіком не з бухти-барахти стали батьками. До цього ми віднеслись з дуже великою відповідальністю, перед тим зробивши всі необхідні дослідження. Та й вік у нас гарний для батьківства. Мені 25, а Богдану 28.

Мама ж відразу після весілля кожного разу нам натякала, про дітей, щоб ми не тягнули, бо вона вже хоче няньчити онуків. Вона до церкви щодня ходила і молилася, щоб Бог нам дитинку подарував.

Я тоді спостерігала за нею і думала, що вона в онуках душі чути не буде. Мені здавалося, що вони стануть для неї сенсом життя, раз вона так чекає на їхню появу.

Коли я стала мамою, то зрозуміла, що все не так, як я собі уявляла. Майже з перших секунд мама почала мене критикувати і обурюватися, що я надто легкий костюмчик одягнула дитині на виписку. На дворі було тепло, а вона вимагала, щоб я закутала дитину в одіяльце.

Ми з чоловіком були не го готовими до батьківства, на її думку. Береш на руки? Погано! Не береш – теж погано!

Якщо, не дай Боже, син заплаче, мама відразу ж починала голосити, що нам байдуже на малюка, для чого ми його тільки на світ приводили.

Я намагалася не звертати на це уваги. Мені здавалося, що їй потрібен час, і вона заспокоїться. До деяких порад матері я таки прислухалася, адже в мене не було материнського досвіду, але поради педіатра мені були цікавіші.

Коли ми ходили на огляд, мама завжди просилася йти з нами. Вона вже на пенсії, тому їй на радість кудись вибратись. Однак там вона неабияк псувала мені нерви.

Читайте також: Два тижні тому я не могла встати з ліжка. Від безсилля я попросила Романа хоч трішки мені допомогти. Та замість очікуваної підтримки я почула одні закиди. – Ти хотіла дітей? Ти хотіла, щоб вони ходили на різні секції? Ти хотіла великий будинок? Тож вставай і роби все, що хочеш. Я не вибирав таке життя!

Мама прямо при сторонніх обурювалася на мою адресу та наголошувала, що одного дня через таке моє ставлення у мене дитину заберуть спеціальні служби.

Якби вона була ідеальною мамою, я мовчала б, але це не так. Незважаючи на те, що вона виховала двох дітей, вона не є прикладом для наслідування. Вона нас часто лишала у бабусі, адже їй треба було працювати. Тому її поведінка мене дивує.

Я намагалася мамі пояснити, що я сама хочу виховувати та ростити дитину. У нас із нею надто різні погляди на ці речі. Однак вона продовжує пхати свій ніс і дорікати мені за те, що я – не хороша мати. Вона каже це прямо біля дитини. Мабуть, син скоро почне за бабусею ці небилиці повторювати.

Кілька днів тому вона мене розлютила так, що я її виставила за двері. Після великої “бурі” я не бажаю з нею ні миритися ні спілкуватися. Я не дозволю нікому так зневажливо до мене ставитися.

Навіть якщо ця людина – рідна мама?

А що ви скажете? Це нормально, коли батьки так сильно вчать дорослих дітей розуму?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua