Мама всупереч моїм переконанням, таки переписала квартиру на Олю. І ось недавно я дізналася, що сестра привела в свої законні квадратні метри залицяльника. Тепер мама, якщо хоче пройти на кухню, має спитати дозволі у дочки, чи можна. Вона телефонує і скаржиться мені. Але ж чим я тепер можу допомогти? Я ж попереджала про такий сценарій розвитку подій

Я з раннього дитинства відчувала, що мама більше любить мою сестру Олю ніж мене. Це відчувалося у кожному її русі.

Оля ще з раннього віку всім показувала себе зухвалою людиною. І всі це бачили, окрім мами і тата. Перед батьками вона завжди грала роль “невинного ягнятка”, а мені регулярно показувала своє справжнє єство.

Не було жодного дня, щоб Оля мене не зачіпала, не пакостила, а потім насміхалася з мене. Оля дуже сильно ревнувала батьків до мене. Постійно демонструвала свої успіхи. Мене ж виставляла у найгіршому світлі.

Мої спроби виправдатись, не увінчувалися успіхом. В мені не було такого тонкого вміння бути акторкою. Я завжди була винна та отримувала за всіх. Згодом навчилася не піддаватися на хитрощі Олі. Вже у дорослому житті наше ставлення звелося до рідкісного спілкування. Я зробила те, щоб бачити Олю якомога менше.

Тата нашого не стало, коли мені було тринадцять років, а Олі одинадцять. Мама завжди була зачарована моєю сестрою і тільки бабуся бачила, яка вона є насправді. Жаліла мене, бачила, що мені доведеться важко, тому переписала свою двокімнатну квартиру на мене.

Оля ніяк не могла з цим змиритися, і обурювалася, що її позбавили спадщини. Постійно про це вона говорила з мамою. А та, звісно, весь час допитувала мене. Благала, щоб я продала цю квартиру та частину грошей віддала сестрі. Але я навіть думати про таке рішення не хотіла. Я розуміла, що коли вийду заміж, то вона мені стане в нагоді.

Та як тільки я пішла вчитися до університету, то переїхала з батьківського дому в свої законні квадратні метри.

Мама з Ольгою живуть разом, у батьківській квартирі. Вона належала мамі, доки вона не переписала її на Олю. Я довго вмовляла маму не робити цього вчинку. Адже якщо буде заповіт, то я не зможу його оскаржити. А якщо сестра зрозуміє, що вже повноправна господиня квартири, то зробить все, що спаде їй на думку.

Мама, на жаль, мене не послухала. А моє головне завдання було попередити…

Відчувши себе повноправною господинею, Оля в ту ж хвилину стала наводити свої порядки. Тих, кому щось не подобалося, вона виставляла за поріг. Могли йти на всі чотири сторони.

Мало того, так Оля ще й привела в цю квартиру свого залицяльника, і тепер мама, якщо хоче пройти на кухню, має спитати дозволі у дочки, чи можна…

Вона телефонує зі сльозами на очах, скаржиться мені на дочку.

Але ж чим я тепер можу допомогти? Я ж попереджала про такий сценарій розвитку подій. З Ольгою з’ясовувати стосунки немає сенсу, їй не до мами, вона влаштовує своє життя, і до всього їй байдуже.

Мама стала натякати, щоб я її забрала до себе. Але я цей варіант одразу ж відкидаю. У мене своє життя. Ми з Віталіком вже подали заяву до РАЦСу, і взагалі, я вже ношу під серцем дитятко. Місця для всіх нас в квартирі точно не вистачить, як би мені того хотілося. Та й відвикла я жити з мамою, що тут казати.

Єдине, що мене тішить в цій історії, що мама нарешті зрозуміла, хто така насправді її дочка Ольга.

– Я пригріла зміючку, – сказала вона мені в останній телефонній розмові…

Що б ви порекомендували мамі зробити в цій ситуації?

Я її точно в своєму домі не прийму. Навіть про таке мені не пишіть.

Фото ілюстративне