Мама за своє життя і дня не пропрацювала. В неї був чоловік, мій тато, а якщо точніше, то гаманець, без якого вона б не прожила. А як інакше пояснити той факт, що вона закрила очі на те, що в тата була інша жінка і навіть син на стороні. Правда, він до останнього так з мамою і не розлучився. І тепер, коли в двері постукала старість, вона хоче, щоб я їй кожного місяця на карту переводила три тисячі. Я сказала – такого не буде!

Моя мама хоче, щоб я на старості літ її забезпечувала, але я прямо в очі сказала їй, що цього не буде. Вона все життя жила в своє задоволення, сидячи в тата на шиї. В неї мізерна пенсія, бо де ж вона візьметься? Про старість треба було думати ще замолоду.

Ми жили не бідно, так скажу. В тата був бізнес, який і забезпечував нам гідне життя.

В той час, як мої подруги бачили море лише на картинці, ми з батьками навіть за кордоном були.

Про Одесу чи Крим я вже й мовчу, там ми могли бути і по два рази на рік. Також мене відправляли в дитячі табори.

Я була єдиною донькою в батьків, хоча, як згодом вияснилося, в мене є ще брат, по татовій лінії, про якого мама також знала, але мовчала і закривала очі, лиш би тато не пішов, а точніше – гаманець.

Я не бачила між батьками любові, але тим не менше, він її не покинув і до кінця своїх днів був поруч.

Десь рік часу мама пропрацювала продавчинею в магазині, це все, на що її хватило.

А для чого їй працювати, якщо дома завжди були гроші.

І лише коли тата не стало десять років тому, вона задумалася про свою старість.

Я живу в іншому місті, тому навідувалась до неї не часто. Скажу чесно, в мене зі свекрухою тепліші стосунки, тому такі свята, як Великдень чи Різдво, ми їдемо до батьків чоловіка.

Мама не вміла ні грошей заробити ні дома господинею бути. Зараз вона живе в повному безладі. Я приїжджала не раз, робила прибирання, але вона цього не цінує.

І ось недавно вона телефонує і каже, що не проти б була, якби я їй кожного місяця переводила на карточку хоча б три тисячі, бо їй навіть на аптеку не хватає.

Але я не можу на це піти.

Ми з чоловіком виховуємо двох дітей. Репетитори, гуртки, і відпочинок ніхто не відміняв. Ми тільки перед вторгненням, дякувати Богу, виплатили іпотеку за квартиру.

Я не хочу їй допомагати, бо не хочу, не заслужила вона цього.

А мама почала згадувати, що в мене, завдяки батькам, було гарне дитинство. Але я то знаю, завдяки кому.

Читайте також: Після розлучення з Андрієм я видихнула, оскільки жила зі свекрухою, і поринула у нове і вільне життя. Через деякий час я знову вийшла заміж, і в цей раз в нас все було чудово. Та декілька місяців тому на весіллі я зустріла свого колишнього. Ми були без своїх половинок, тому сталося те, що сталося. Нас наче магнітом потягнуло один до одного. Ці зустрічі досі відбуваються, і я не знаю що робити з законним чоловіком

Як на мене, це низько з її боку. Мамі 66 років. Вона ще в силі йти і щось робити в тому житті. Але такі люди звикли надіятись на чиюсь допомогу…

Скажіть, будь ласка, чи правильно я роблю, шо не допомагаю мамі?

Чи все ж я зобов’язана забезпечити їй гідну старість?

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua