Мені ця ситуація з родичами дуже неприємна. Мама каже, щоб я змирилася, але я не можу. Дуже хочеться, щоб ці люди таки отримали за все, що накоїли.
Почну я свою розповідь з того, що моя мама та її брат успадкували на двох невеличкий будиночок в селі від бабусі та дідуся.
Вони декілька років туди їздили, як на дачу. Ми самі там були, коли приїжджали до мами. Там гарне місце. Затишно, озеро недалечко і ліс.
Але нещодавно мій дядько прийшов до моєї матері, сказавши, що його син (тобто мій двоюрідний брат) мають намір викупити частку моєї матері, тому що Іван хоче туди переїхати жити і гарно все там обладнати. Іван рік тому, як одружився.
І ось довго все обговорюючи, вони “по-братськи” домовилися, що мама продає свою частку, ну за дуже смішну ціну. Як я сказала мамі, це чисто символічно.
Так, там хата не супер нова, але ділянка сама по собі дуже хороша і місце гарне.
І ось моя “добра” мама вирішила піти на зустріч племіннику, і продати йому свою половину.
Мені відразу це здалося дивним, мій двоюрідний брат живе в обласному центрі і працює в банку.
Ну хто мудрий забере сім’ю і переїде з міста жити в маленьке село? Правильно – ніхто!
Навіть в районному центрі, яке знаходиться за тридцять кілометрів від села, Іван не знайде відповідно до своїх вимог роботу. Я це точно знаю. Але, ну, думаю, може й справді, щось в нього в голові перекрутилося.
Рік там нічого не відбувалося. Тільки дядько все що міг, з будинку продав. А тепер мамин брат прийшов і сказав, що його син передумав там жити, тому Іван має намір продати цю хату і квартиру в місті, в якій живе, і купити більшу і в кращому районі.
Про ціну будинку він не сказав мамі ні слова. Але правда таки випливла на поверхню. Випадково в інтернеті я побачила його оголошення продажу будинку. І ви уявити собі не можете, яка там була описана сума. Майже мільйон.
Мама засмутилася з цього приводу, але не припиняє спілкування з братом, тому що він єдиний брат. Просто я розумію, що вони обкрутили маму круг пальця. І мені дуже з цього приводу неприємно за маму і за себе в тому числі.
Я живу в іншому обласному центрі, ще й до того ж, при надії, і мені заборонено обговорювати цю ситуацію з дядьком. Але мене це дуже сильно злить. Я не знаходжу собі місця і постійно про це думаю.
Я ніколи б не подумала, що рідні люди ось так можуть вчинити, ще й в такий важкий для всіх нас час. Я знаю, що коли я поїду туди зі своїми дітьми, то більше ніколи до них не приїду, а вони ніколи в житті не побачать моїх дітей.
У мене немає проблем викреслити таких людей зі свого життя. Але я все ще розлючена, і я не можу з цим станом впоратися. Минуло кілька тижнів, але я все ще борюся з цим.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua