Моїй мамі нещодавно виповнилося 83. Вона дуже добра і турботлива жінка і, коли я до неї їжу, то вона завжди мені щось дає з собою взяти,чи то груші, яблука або щось ще. Вибачаючись завжди говорить, що, мовляв, вони не найгарніші, але зате які свіжі і які смачні!
Мама дає – треба взяти. З поваги і любові хоча б. Потім в холодильнику я знаходжу баночку мого улюбленого напою – ряжанки, і мама радіє тому, що я ще встигну повечеряти вдома. в селі.
Скоро приходить час знову їхати, і я мчу на своїй машині. Їду по містах, міняю місця, країни… І виходить так, що до мами не так часто вдається потрапити. Та й то, коли буваю на малій Батьківщині, після довгого дня і посиденьок з подружками за чашкою кави, я пізно поверталася додому.
Ми розмовляли з нею не довго, зазвичай, я питала, як у неї справи, як тато, терпляче слухала всякі історії, які вона мені розповідала. Найчастіше, її розповіді здавалися мені звичайними історіями, не особливо важливими. Швидко вислуховуючи, я знову бігла до своїх справ.
Мама завжди буде нагадувати, щоб я тепло одяглася, не забула шапку вдягти, буде радити берегти себе і заспокоює мене, коли у мене не виходить навідуватися до них частіше.
Відстань між нашими домівками всього 40 кілометрів, але не завжди виходить швидко доїхати до них. Але ми часто розмовляємо по телефону, кілька разів на день іноді. Я намагаюся терпляче слухати те, як вона була в магазині, що купила, як розмовляла з сестрою, про те, як треба ще закінчити роботу в городі…
Якщо чесно, я не цікавлюся всім цим, навіть буває, що серджуся, коли щось у неї болить і вона ніяк не хоче звернутися до лікаря. А вона завжди каже, що не хоче, не треба їй до лікаря, і, таке відчуття, що хоче, щоб я порадила щось купити в аптеці, а я ж не лікар, я не знаю.
Мама моя не сердиться, лише так наївно говорить:
– Кому ж я ще можу розповідати все це, дочко?
Коли я поклала трубку, усвідомила, яка я невдячна людина… Адже всі ці наші розмови, дрібні сварки, які навіть і сварками назвати складно, всі ці гучні слівця, все це і є сенс нашого життя, сенс усього. Коли чуєш цей турботливий ніжний голос в трубці, який цікавиться твоїм здоров’ям, розумієш, що тобі більше нічого не треба!
У такі моменти я просто лечу до неї, щоб обійняти і зацілувати її. Вони з татом починають готуватися мене годувати. Мама в кухні порається, а тато шукає хорошого стиглого кавуна і знаходить вино, яке мені сподобалося. Люблю, коли, випивши один келих вина, він робить смішні рухи ротом, намагаючись дати зрозуміти, що воно смачне.
Мама огортає мене своїм светром і включає обігрівач, щоб я не замерзла.
Оточена цієї турботою і увагою, я знову відчуваю себе тією дівчинкою, яка обіймає маму і знає, що все буде добре.
Що ще потрібно?..
Молю Бога лише, щоб вона жила довго-довго. Не уявляю, як обійдуся без її теплих рук, милих слів і заспокійливого голосу. Адже без неї будинок порожній і все навколо не те.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
