– Ні, мамо, ти не будеш з нами жити. – я була категорична.
– Я тебе не питала! Виростила, на свою голову: одна з власного будинку жене, друга на поріг не пускає. Що я вам поганого зробила? – мама розплакалася. За матеріалами
– У сенсі – з дому жене? Ти з Маринкою посварилася? – перепитала я.
– А ось так – жене! Коханця додому привела, а мати за двері виставила. Бачите, не хоче її Володя з тещею жити! Я їм і кажу – орендуйте житло. А сестра твоя мені заявила – я тут господиня, моя квартира! І мужика свого погpoжує прописати. А він не один, з ним ще діти – двоє. Марина зовсім з глузду з’їхала.
– Мамо, Марина не може тебе вигнати – ти власник квартири. А мужик з дітьми десь жив же, не на вулиці ж? Ось нехай туди і йдуть.
– Жив, з дружиною він жив. А Маринка давай з ним шури-мури крутити. Дружина дізналася, чоловіка вигнала, з дітьми в додачу. Ось Маринка їх і забрала. Мовляв, вона винна, їй і відповідати. – зітхнула мама.
– Поїхали, я тебе відвезу. Заодно з Мариною поговорю. – я почала збиратися.
– Толку-то розмовляти? Вона там вже в кімнаті моїй командує, дітей туди поселити хоче.
До будинку мами ми під’їхали хвилин через 30. У дворі стояла вантажна машина, вантажники тягали меблі. Біля під’їзду стояло мамине ліжко. Бородатий мужик скомандував, показавши на ліжко:
– Ось це – забрати.
Побачивши нас з мамою, мужик підійшов до нас і посміхнувся:
– Мама? А що Ви без попередження? Дзвонити треба, коли в гості збираєтеся!
– Дочко, це – Володя, коханець Марини. Бачиш, розкомандувався? Я вже не до себе додому, а в гості приїхала!
– Пане Володимире, здрастуйте. Ви ж доросла людина, і повинні розуміти – так не робиться. – звернулася я до чоловіка.
– Як не робиться? Мене дружина виставила, куди я з дітьми повинен йти? Маринка винна – у неї і будемо жити! – заперечив мені Володимир.
– Вона винна? А Ви що, просто випадково поряд лежали? – засміялася я.
– Марина шпильку залишила, спеціально, щоб дружина побачила. Хотіла, щоб я розлучився – я розлучаюся. Так що ваша Марина сама винна, хай і думає, де діти мої жити будуть. Вона їх матері позбавила! – заволав чоловік.
Вперше в житті я зіткнулася з чоловіком-істeричкою. Я підійшла до вантажників і скомандувала:
– Ліжко назад повернути, в квартиру. Все, що занесли, виносьте. Ось власник квартири. – я тицьнула пальцем в маму. – доплата, не переживайте.
Вантажники взяли ліжко і понесли його в під’їзд. Чоловік сестри почав з нами сперечатися, але правда на нашому боці. Не можна з’явитися в чужий будинок і командувати там, виселяючи господиню квартири.
Поки ми сперечалися з коханцем сестри, вантажники підняли ліжко в квартиру. Сестра вискочила разом з вантажниками і почала крuчати:
– Ти якого бiса розкомандувалася? Ми з мамою все вирішили! Хто тебе просить лізти? Не псуйте мені життя!
– Я не буду жити з твоєю матір’ю! І взагалі, ти говорила, що це твоя квартира! – вліз Володя в нашу розмову. – Навіщо ти мені без квартири? Де діти? Ти що, їх одних залишила? – завeрeщав чоловік і побіг до під’їзду.
Дітей він забрав, скомандував вантажникам везти меблі назад. Сестра намагалася його зупинити, але у неї нічого не вийшло. Ми з мамою піднялися в квартиру і почали наводити там порядок.
Сестра стояла через годину, з пляшкою в руці. Вона з порога накинулася на нас із звинуваченнями:
– Я з вами ніколи особисте життя не влаштую! Ви мені заздрите! – зайшла до себе і двері зачинила.
Дякую б сказала, що від “недомужика” позбавили.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
