– Мамо, можеш навіть не старатися зі своїми олів’є-курочками, нагадую: ми з Євгенком все одно нічого з твого столу їсти не будемо. Ми тепер не тільки вегетаріанці, а й сироїди. Навіть не уявляю, як я раніше могла інакше жити! Тому все, що ти готуєш – то не для нас, і не смійте пропонувати щось Євгенкові, бо більше я до нас його не покличу! – відрубала Катерина.
Галина ковтнула клубок гіркоти і сліз.
– Доню, в мене ще тато і Надійка є, якщо ти пам’ятаєш, то для них готується…
Відтоді, як старша донька, студентка 2 курсу університету Катруся почала зустрічатися зі своїм Євгенком, дівчину як підмінили.
Віддалилася від рідних, стала грубою з ними і холодною, рідше набагато приїжджала тепер на вихідні додому до їхнього села під столицею.
А нещодавно з’їхала з гуртожитку на квартиру до хлопця, навіть не порадившись з батьками, а поставивши їх вже перед фактом.
Галина з Михайлом зітхали, але що поробиш – доросла вже донька, своїм життям має право жити.
В перший же місяць стосунків з Євгеном, приїхавши додому, Катя заявила: вона тепер, як і коханий, вегетаріанка.
А ще через пів року, минулого тижня, заявила: вони тепер сироїди.
Дарма Галина спробувала нагадати доньці, що в неї ж гастрит у підлітковому віці був, що їй варене треба…
– Отож і були гастрити всякі, що годували мене не тим, чим треба, – обірвала матір Катя.
На тому розмова і скінчилася, а кількома днями пізніше Катя сказала, що якщо вони хочуть бачити її дома на Новий рік, то вона приїде лише з Євгеном. І нехай тільки спробують якось осоромитися перед ним!
Катя з’явилася дома на кілька днів раніше, Євген ще щось там вирішував по роботі і мав приєднатися до них 31-го.
– Мамо, можеш навіть не старатися зі своїми олів’є-курочками, нагадую: ми з Євгенком все одно нічого з твого столу їсти не будемо. Ми тепер не тільки вегетаріанці, а й сироїди. Навіть не уявляю, як я раніше могла інакше жити! Тому все, що ти готуєш – то не для нас, і не смійте пропонувати щось Євгенкові, бо більше я до нас його не покличу! – відрубала-нагадала матері Катерина.
Галина ковтнула клубок гіркоти і сліз.
– Доню, в мене ще таті і Надійка є, якщо ти пам’ятаєш, то для них готується…
…Всі почувалися скуто за столом і ніяково. І не тільки тому, що Катя з Євгеном щось там дулубали у своїх пластикових контейнерах.
Атмосфера була напруженою через щось інше, через саму їх манеру триматися якось осторонь від усіх, дивитися наче зверхньо навколо.
Тато не шуткував, як завжди, 14-річна Надійка не щебетала, мама і в загалі була у подавленому стані.
Ледве-ледве дочекалися 12-ї і розійшлися по кімнатам, тільки Надя побігла надвір до гурту друзів запускати феєрверки.
Що там казати – ймовірний майбутній зять Галині І Михайлу не сподобався. Але ж то доньчин вибір, що вдієш.
…Вдіялося воно само, без їх участі.
– Ох, до чогось тебе доведе твій Євгенко, і чує мій ніс – не до приємного, – сказала на перерві між парами Каті подруга Марина. – Ти дивилася на себе в останнє коли? Худюча стала страшне, ще й жовта. То твоя справа, звісно, Катько, роби що хочеш з тим своїм грьобаним сироїдом, але я б на твоєму місці щонайменше до лікаря сходила. Ні, – додала вона, – я б його послала під три чорти, звичайно. Бо таку любоФ мені, з «умовами» подібними, не понять. Пішла я в їдальню, гречки з котлеткою з’їм, – завершила монолог Маринка.
Тільки вона знала, що Євген поставив Каті умову: або вона слідує його принципам у харчуванні і в житті взагалі, або вони не зможуть зустрічатися, бо це для нього надважливо, бачте.
Марина того не розуміла, тому хлопця Катіного терпіти не могла і не приховувала того. Але про секрет подруги, саме про ту «умову», на прохання Каті мовчала.
…В той час, коли марина у їдальні ласувала обідом, жовто-зелена Катя стояла в кабінці туалету, зігнувшись навпіл.
А в понеділок вона не прийшла до університету. У вівторок і середу також. І у гуртожиток, де за нею зберігалося місто, не навідувалася, як взнала Марина. На дзвінки не відповідала.
Марина помчала до того йолопа на роботу.
– Де?!! – з порогу його кабінету до Євгена.
– Забрали вночі у лікарню, їй пролікуватися треба, – відірвав очі від монітору Катькин сироїд. – Що там конкретно – не знаю. Та і не зустрічаємося ми більше. Розбіглися. Як випишуть, перевеземо її речі знову в гуртожиток, ми вже про все домовилися. Отак, Мариночко. Бувай, занятий я, не бачиш?
Через годину Марина їхала до Каті додому.
– Розумієш, дитино, – говорив Каті у палаті сивий гастроентеролог, – далеко не кожному таке харчування підходить, не кожному організму воно під силу. Ти тепер зі своєю виpaзкою шлунky на такій стадії на довгенько про нормальне життя забудеш.
Катя мовчала.
Євгенко жодного разу в лікарні не з’явився. Падло таке, називала речі своїми іменами Маринка.
А мама Галина, коли сама, а коли з батьком або з Надійкою, кожного дня возила Катрусі домашні дієтичні супчики, кашки і парові овочі.
Автор: Альона Мірошниченко
