– Переїхала Катерина до мене не відразу, – розповідає про дочку 60-річна Людмила Степанівна, – спочатку речі потихеньку перевезла, а потім просто взяла і розлучилася… Ось так просто, ніби і заміжньою не була.
Коли дочка познайомила мене з Григорієм, він мені відразу не сподобався – хлопець замкнутий, лінивий, розмову навіть толком підтримати не міг. Але Катя мене переконувала:
– Мамо, та він нормальний, мені заміж пора… Не переживай. Ми зустрічаємося вже три місяці і прекрасно ладнаємо!
Через півроку дочка від мене переїхала – разом з Гришою вони орендували однокімнатну квартиру. Катя часто приїжджала до мене, як вона говорила – сумую за рідною домывкою… В основному дочка була у мене в гостях у вихідні – часто розповідала про те, як вони живуть – в який торговий центр ходять на вихідні, де купують продукти, що роблять вечорами… Нічого особливого – все як у людей. Тільки от жодного разу Катя не згадувала, що вони кудись ходили побачитися з друзями або з родичами – ніби жили в своєму маленькому світі.
Так і жила дочка з Григорієм. Квартиру і надалі орендували, хоча і розписалися, але весілля не грали. Я пропонувала тоді дочці:
– Катю, ну давай я тобі грошей додам, на початковий внесок .. Візьмете хоч квартиру в іпотеку, своє ж все одно краще.
Тоді я ще не знала, що буде далі, а зараз навіть рада, що іпотеку дочка брати відмовилася.
Коли у них народилася дитина – донечка Алінка, дочка вийшла в декрет – сиділа вдома з дитиною. Але декретні отримувала вона зовсім копійки – зарплата у неї була напівофіційна, тому налічували набагато менше, ніж було потрібно.
Гришка, хоча і до народження дитини заробляв менше за дочку, а тепер ще й почас Каті виказувати, мовляв, на роботу їй треба вийти, щоб гроші були. Дочка до мене перший час приїжджала – займала в основному по дві тисячі, а потім в один з днів сказала мені:
– Мамо, візьми Алінку до себе на час, я всі справи улагоджу і заберу.
Онучку мені довелося взяти до себе – так і жила у мене Алінка більше року. Тоді я вже на пенсію вийшла, і хоча б якось вдавалося дівчинкою займатися – ходити з нею на прогулянки, годувати, купувати одяг. Думала, дочка забере потім Алінку до себе, але не склалося – пізніше і Катя до мене приїхала і сказала:
– Мамо, нам доведеться пожити у тебе разом з дитиною, поки на ноги не встану… Не питай чому – з Гришою ми розлучаємося.
Тоді я турбувати дочку не стала, а пізніше вона сама мені розповіла.
Виявилося, Гришка нею всіляко маніпулював – щоб вона гроші заробляла, а не сиділа вдома з дитиною, щоб не заважала йому відпочивати, тому що він, бачте, дуже любить самотність. Навіщо тоді йому взагалі дружина й дочка були потрібні!?..
А ще чоловік Каті був дуже незадоволений, що вона взагалі народила – мовляв, ніби йому на зло!.. Ось такою він дивною людиною виявився. Дочка все це терпіла – любила його, як могла, але мабуть і це терпіння закінчилося, як тільки він став на неї майже щовечора кричати через дрібниці і грозитися вигнати з орендованої квартири! Наче його житло було, чесне слово!
Ось так дочка і переїхала до мене – і за неї я переживала, і за онучку – як тепер буде дитина рости без батька, хоча тут ще й незрозуміло – може бути краще і без батька, ніж з таким батьком, як Гришка.
Катя спочатку дуже була не в собі – все вдома сиділа, після роботи та у вихідні її нікуди не виженеш. Навіть звільнятися хотіла, щоб з думками зібратися. Але потім передумала. І поступово в себе прийшла – почала вибиратися з донькою на прогулянки, їздити по торговим центрам.
Потихеньку все налагодилося.
А ще через рік Катя познайомилася з Олександром – чоловіком з її роботи, новим співробітником. Він її на чотири роки старший, але дуже турботливий і відповідальний чоловік – до нас, коли в гості він приїжджав, це було видно.
Хоча Сашко розлучений – залишився він зі своїм сином, після того як дізнався, що його дружина виявилася непутньою. Олександр з моєю донькою спочатку проводили багато часу разом, а потім все ж одружилися – весілля спрвили скромне, все як годиться. Зараз живуть у своєму помешканні – в іпотеку взяли двокімнатну, щоб і дітям місця вистачало, адже Катерина при надії.
Ось так і живуть, а Гришка той пропав кудись, потім з’явився, вибачення у Каті просив, але це вже ні в які ворота не лізло – вони вже давно розлучилися, і у дочки була своя нормальна сім’я, тому вона навіть розмовляти з ним не стала і на порог непустила. А я рада, що підтримала тоді доньку у важкий для неї і онуки час, і тепер у них все добре, ще й мені допомагають!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
