– Мамо, ну я ж нічого такого не втнула! Що ж ви розсердилися на мене?
– Я тобі вже все сказала! Забирай валізу і до побачення! Це ж треба! Ми тут і стіл накрили і прочекали весь вечір, а він навіть на п’ять хвилин не зайшов! Так він же тебе ні в гріш не ставить. Ось згадаєте мої слова, та пізно буде. Принесеш в подолі, а нам виховувати. Чи не для того ми тебе з батьком народили і виховували, щоб об тебе ноги витирали! Все, розмова закінчена!
З такими словами для Маринки закінчився вечір у батьків в квартирі.
Хороша дівчинка, єдина дочка, батьки давали їй найкраще – від одягу до освіти. Марина добре вчилася і «правильно» поводилася. Університет закінчила на бюджетному відділенні з відзнакою, відразу після закінчення її запросили у велику компанію з високою зарплатою. Ось тоді все і почалося.
На новій роботі вона познайомилася з Владом. Цукерково-букетного періоду і не було. Через тиждень після знайомства Влад запропонував Маринці переїхати в нього. Він орендував квартиру недалеко від роботи, а Марина з дому добиралася з двома пересадками. Можна було поспати зайвих півтори години, але з однією умовою: оплачувати квартиру навпіл. Дівчина погодилася і переїхала.
Стосунки між молодими людьми були теплими. Владислав дбав про маринку, зірок з неба не пропонував, не часто говорив, що вона йому подобається. Емоційно він був холодний. Але для Маринки це були перші серйозні стосунки в її 22 роки. Про шлюб мова взагалі не йшла. Дівчина соромилася запитати, та й не дуже він потрібен, цей штамп в паспорті. Зараз півсвіту живуть в цивільному шлюбі і нічого.
Але ось батьки! Коли вони дізналися, в якому статусі їхня дочка, вирішили, що гіршого приниження вони не відчували за все життя. Співжиття, розділ оплати і спільного бюджету молодих навпіл, все без зобов’язань – все це не сприцмалося людьми, вихованими в пуританських традиціях колишнього СРСР. Їм було нестерпно, що їхня дівчинка, їхня «квіточку», їх надія на старість так легко проміняла їх на якогось малознайомого і хамського мужика!
У якийсь момент мати з батьком вирішили, що вони зможуть молодих переконати одружитися, щоб жити як люди в законному шлюбі.
Для цього був призначений день оглядин, і планувалося, що за святковим столом вони навчать уму-розуму молодих людей, як треба правильно життя починати. Але Влад не прийшов. На столі остигає картопля, стоять вишукані салати, а в духовці підсихало гаряче.
– Тату, я ж кажу, у них терміновий проект «горить». На роботу навіть у вихідні викликають!
– Нам такий зять не потрібен! – сказав суворо батько. – Якщо тобі подобається такий чоловік, значить ми не вселили тобі поваги до себе – ні як до особистості, ні як до жінки!
Маринка говорила щось про мінливий світі, про відсталість поглядів, про те, що нічого страшного не відбувається і вона, як і раніше, любить своїх батьків. Але вони були непохитні. Вирішивши її провчити, сказали, що спілкуватися більше з нею будуть.
Дівчина в сльозах йшла з дому в той вечір, з любов’ю до батьків в серці, але з упевненістю, що самостійність треба відстоювати.
Дзвінок від сусідки батьків здивував Марину.
– Маринко, вітаю. Ти тільки не хвилюйся!Тато твій захворів, в лікарні він. Мама теж хворіє, але їх останніх сил тримається. Бачу, що їй важко. Я пропонувала їй тебе покликати, але вона категорично відмовилася. Ось сама, за власною ініціативою дзвоню. Провідай ти їх!
…Марія Павлівна, побачивши дочку, підвелася з дивана, а коли в квартиру увійшов Владислав, так і зовсім розплакалася.
Маринка допомагала в лікарні батькові, а потім і вдома. Влад перебував з нею так часто, як міг. Марія Павлівна, відпочивши від напруги останніх днів, стала почуватися краще.
Влад їй подобався, а в очах батька Марина стояли сльози, коли молодий чоловік сильними руками піднімав його, щоб дочка могла змінити постіль.
Більше питань про штамп в паспорті не піднімалося. І так добре… Молодим сами видніше, як краще.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
