Як же Варочці з райцентру їхнього вбогого хотілося вибратися ще мабуть рочків з трьох! Ця думка з року в рік розросталася у ній, заповнювала її всю до краєчків. Вона знала: будь що, будь-якою ціною вибереться!

Родина їхня жила у маленькому містечку, жила не багато, але й не бідували, в основному – зі свинок своїх і корови, та ще кроликів час від часу тримали, але ті звірятка примхливі, мороки з ними. Інше діло – свинки. Варочка з братом Валерою від горщика, лишень на ніжки сперлися – біля тих свинок, як і батьки. Вдома у них ніколи не було чисто й охайно, ні мама, ні батько чомусь цим ніколи не заморочувалися, навіть їсти могли тиждень з немитого посуду, наливаючи сьогоднішні страви у вчорашні-позавчорашні тарілки, їсти липкими ложками.

Варочка жила за правилами своєї родини, але спала і бачила себе в інших стінах, інших місцинах, в інших умовах…

І наміряла ж таки!

Станіслав 37-річний приїхав з партнерами купувати їхнє місцеве кволе підприємство. І побачив 21-річну Варочку, яка у бухгалтерії свою копійчину заробляла.

Як же його інтелігентна родина відмовляла від цією красивущої, але такої недалекої провінціалки! Та зрештою, змирилися з дивним вибором сина, якому по всім міркам пора-перепорило власне гніздечко вити. І все у нього було – апартаменти майже у центрі Києва, машина, бізнес по всій країні, от тільки з коханням не складалося. Ну що ж. Варочка, так Варочка.

От тільки родину невістки батьки Станіслава ні в яку не прийняли, одразу при першому знайомстві розгледівши, що то за такі. Ні, не погані люди, працьовиті, але – не їхнього кола, ой, не їхнього.

На весіллі Варвари і Станіслава батьки нареченого крізь зуби ледве парою слів зі сватами перемовилися і наступного дня постаралися забути новоспечених «родичів» наче страшний сон.

Затаїла Варочка відтоді образу на свекрів, хоча посміхалася їм завше ясочкою, такою милою невісточкою стала, погодочок Стасу народила, зараз діточки в приватному дорогому дитсадочку цілими днями.

А згодом придумала вона солодку помсту свою, яку не забарилася втілити в життя.

Раз на тиждень-два їдуть батьки Варвари своїм стареньким, але міцненьким бусиком на столичні ринки, і – до донечки обов’язковий візит на гостину.

Варочка завжди сама вдома: діти в садочку, з якого їх няня приведе після вечірньої прогулянки, Стас на роботі до 21-ї вечора і це у кращому разі, а свекри на іншому кінці міста і без попередження ніколи не зайдуть. Теж люди бізнесу, зайняті, заклопотані, та й то басейни, то ресторани у них.

– Мамо, татку, братику, заходьте, не роззувайтеся! Ох я вас пригощу зараз, ох попируємо! – Варка зробила крок назад, впускаючи вкотре рідню у столичну розкішну квартиру Станіслава. Ті прямо в калошах – по китайських килимах кімнат і мармуровому кахлю кухні, повсідалися – ноги позадирали на стіл.

Варочка у великі миски – наїдки, рідні смакують – крихти, жир – на підлозі і меблях. Братик Валерка – той у вітальні на диван у брудних кросівках любить випасти на пів годинки перед гігантським екраном домашнього кінотеатру і там почавкати, мама з татом теж не соромляться, і на пуфиках поваляються з тортиками, і на пледах масних слідів позалишають. Поспілкуються з донечкою-князівною, та й додому, до поросяток-годувальників своїх. Задоволені, як і Варочка.

До повернення чоловіка клінінг все зробить, наче й не було тут нікого, от нікогісінько.

І не знає про це ніхто, ані чоловік, ані матуся й татусь його, але Варочка така від цього щаслива, така щаслива!

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!