Марічка не розуміла, чому її речі перенесли зі спальні – в вітальню. Все було розкидано на дивані, стільцях.
– Павло, ти що, затіяв генеральне прибирання в шафі-купе? – запитала у чоловіка.
– Тепер – це твоя кімната. А спальня – моя. До речі, я замок вставив в двері спальні. Зі мною тут буде жити моя… м-м-м … майбутня дружина.
– Жартуєш? Хіба ми вже розлучені?
– Вважай, що так. Справа – за документами.
Марічка відчувала, як земля вискакує з-під ніг. Не помічала, щоб Павло ходив «наліво». Бувало, затримувався з товаришами. На риболовлю їздив. Але, щоб до іншої їздив…
– Паш, нам вже по п’ятдесят років. Діти одружені. Хіба для тебе нічого не варто прожитих разом три десятиліття? І як ми будемо з твоєю новою… квартиру ділити? Кухню? Ти уявляєш?
– Її звати Дарина. А на кухні… Поперемінно будете готувати.
– Схаменися, Павле. Що діти подумають? Рідня? Сусіди?
– Нехай кожен на себе дивиться. І ще: Даринка перебереться сюди завтра-післязавтра.
– А може ти до неї жити підеш?
– У неї немає… Словом, це тебе не стосується.
…Марічка була татовою донькою. Микола, якого вже давно немає, дав їй це ім’я. Наказував двом старшим синам любити і доглядати молодшу сестричку. Різниці між дітьми не робив. Однак до Марічки ставився з особливою ніжністю. Всі вважали Миколу суворим. Але таким він був тільки на вигляд.
Давненько не стало батька. Якби він був живий, то б порадив щось. Або, як колись в дитинстві, погладив би по голові важкою, натрудженою рукою і звично сказав:
– Я завжди буду захищати тебе, доню. Не дарма ж народився в день святого Миколая. Я і батько твій, і ангел-хранитель.
…Дарина виявилася значно молодшою від Марічки. І досить нахабною. Оскільки, крім особистих речей, більше нічого не було, поділила між собою і Марічкине кухонне начиння. Встановила «графік» прибирання та інші правила. Марічка відчувала себе у власній квартирі приниженою і зайвою.
Часто навідувалася до місця останнього спочинку тата. Розповідала про те, що трапилося в її родині. Як важко сприйняла новину мама. Здавалося, легше ставало…
– Таточку, ангеле мій, як далі жити? – питала у душі батька, яка, мабуть, зітхала на небесах. – Краще бути вдовою, ніж ось так в мої роки. Додому йти не хочеться. І світ не милий…
Одного разу, коли Марічка поверталася з магазину, почалася гроза. Дощ лив, як з відра. А у неї – ні парасольки, ні светра. Вимокла. Зайшла перечекати негоду в невелику церкву, неподалік. Замовила молитву.
Тільки тепер помітила: стоїть перед стареньким образом святого Миколая. Святий дивився добрим і співчутливим поглядом. І цей погляд її ніби про щось питав.
– Святий Миколаю, – шепотіла перед образом, – мені так важко. Самотньо. Прикро. Я почала відчувати дуже погані почуття до Павла і до його жінки. А я раніше не вміла ненавидіти…
Маічка розповідала святому про те, що у неї на душі. Він слухав…
відтоді серце вело її до маленького храму. Молилася образу святого Миколи. І пошепки розмовляла зі святим.
…Марічкина знайома торгувала квітами на ринку. Марічка завжди, коли йшла повз, заходила до Тетяни. Ось і знову зайшла.
– Подивлюся на твою красу, а потім піду за помідорами, – пожартувала.
– Як добре, що ти зайшла! Стань тут кілька хвилин, а я збігаю до автобуса, сумку батькам передам. Купила дещо з продуктів. Цінники є, значить можеш сміливо торгувати.
– Яка з мене продавщиця?
Марічка шукала троянди кремового кольору. Але у великій вазі залишилося тільки дві. Підійшов чоловік. Почав розглядати квіти. Марічка аж застигла. Незнайомець був схожий на її батька. Густе чорне волосся з сивиною, зачесане назад. Карі очі. Навіть в поставі якась подоба.
– Що Вам запропонувати? – запитала, запинаючись.
– Напевно, ці дві троянди.
– Але ж…
– І ще дві білих. У спочилої дружини нині день народження.
Він простягнув велику купюру. Марічка зніяковіла.
– Вибачте, здачі немає. Я не продавщиця. Вона пішла до автобусу. А я… мене попросила побути… А тут тільки двісті. І у мене з собою стільки немає. Ймовірно, йдіть до сусідів, вони продадуть вам квіти.
– Хто ж клієнтів до сусідів відправляє? Я почекаю.
Марічка з цікавістю розглядала незнайомця. Буває ж така дивна схожість між зовсім чужими людьми.
Прийшла Тетяна. І… остовпіла.
– А ви хто?! Ви? .. – запитала покупця.
– Я – Микола. Ми знайомі?
– Так… тобто ні. Ви дуже схожі на Марічкиного батька. Марічка ось, перед вами. А її батька… Господи, також Миколою звали…
– Так я пішла, Таню. Дай чоловікові здачу.
– Дякую, Марічко. Заходь.
– Марічка. Марія. Гарне ім’я, – сказав незнайомець.
Він наздогнав Марічку. Розговорилися. Про життя. Він – вдівець. Вона – розлучена. Його дочка живе за кордоном з чоловіком-іноземцем і двома дітьми. Її сини також на чужині. Одружені. У одного дочка підростає. В іншого – син.
– Не хочеться старість на самоті зустрічати, – сказав новий Марічкин знайомий.
– Не хочеться, – зітхнула у відповідь.
– А знаєте, якщо я схожий на вашого батька, то не відмовте мені у зустрічі. Сам не знаю, як так вийшло, що все вам розповів. Зазвичай, не люблю «сповідатися» чужим людям. А тут…
…Друга зустріч, третя… Вже й рік збіг відтоді, як зустрілися вперше. І в день цього «ювілею» Микола запропонував:
– Марічко, хочу покликати вас заміж. І перебирайтеся до мене. Я буду вашим ангелом-хранителем.
– Так говорив колись мій тато. Він також мій ангел-охоронець. Микола, я вас… тебе зі своєю мамою познайомлю. І треба, щоб благословила нас.
Старенька Маруся не любила носити окуляри, хоча погано бачила. Чомусь вважала, що від них ще гірше очам. А тут в окулярах пильно придивлялася до дочкиного обранця.
– Боже праведний! Доню, він на мого Миколу схожий. І також Миколою називається.
Маруся сперлася на косяк, думала чи згадувала.
– А танцювати вмієте? – запитала. – Тому що мій чоловік завжди мені на туфлях носики обдирав.
– Я теж по ногах тупцюю.
Маруся посміхнулася…
… Марічка з Миколою живуть вже кілька років в злагоді. Вона і далі часто заходить в маленьку церкву. Помолитися і подякувати святого Миколая за допомогу. Батьку Миколаю – за те, що його добра душа веде її по життю. І чоловікові Миколі – за любов і шанування.
А ще марічка вірить в диво. Адже три Миколи в її долі, три ангела-хранителя – зовсім не випадковість…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
