Марічка спершу мовчки сиділа буля матусі, яку сильно любила, а коли в хату зайшло дуже багато людей, вона підійшла до одного з хористів, і на вушко тихенько сказала: “А можна не так голосно співати? Матуся сьогодні не дуже добре почувається”. Дівчинка до останнього сподівалася, що сьогодні її день народження, і коли вона прокинеться, то задує усі запалені навколо неї свічечки.
***
Маленька дівчинка не відходила від матусі, постійно плакала. “Будь ласка, будьте тихіше, моя мама спить, бо її бoлить голівка”, — просила хористів, які співали, і прикладала пальчик до своїх губенят. — Як мама встане — всі разом привітаємо її. Дитина думала, що в неньки день народження, адже кругом багато квітів і горять свічки, та, на жаль, це було горе.
Цей стан дошкуляв Валентині постійно, але через клопоти з трьома дітьми та безперервну сільську працю жінка не могла викроїти час, аби поїхати до лікаря. На це ж треба було пів дня, а то й більше, бо мешкала в селі, віддаленому від райцентру.
Заспокоювала себе, що нині у всіх щось бoлить, здорових людей немає, пила пігулки і терпіла. Коли нічого вже не допомагало — купувала інші, сильніші. Думала: засадить городи — і поїде на обстеження. Потім обіцяла собі, що пересапає все — і аж тоді матиме вільну хвилинку на себе. Але після сапання з’являлася ще якась сезонна робота. Треба було згрібати сіно, молотити збіжжя, копати картоплю, жати кукурудзу рвати буряки…
Треба було взяти в чоловіка гроші: на дорогу, на обстеження. Валя не любила цієї принизливої процедури. Навіть в аптеку часто ходила її мама. — Їдь у поле без мене, — попросила якось Степана. — Я трошечки полежу — і прийду. Дуже голова бoлить, ліки випила — Вічно в тебе голова бoлить, — буркнув. — У всіх баби здорові, а мене Бог якусь не таку дав.
Он Ганька сімдесятку розміняла, а робить — аж куфайка завертається. Ти ж від шлюбу слаба. І не видужуєш, і не покидаєш цей світ, – Степан гримнув дверима, а Валя зайшлася плачем. За що ж він так з нею? Чи ж винна вона, що не здорова? Усе ж по господарству робить, усе встигає. Ніхто не питає її, якими зусиллями. Тільки мама й діти часом пошкодують. Але й вони не знають, як часом бoлить її голова! І товче у скронях, і в потилиці пече…
Особливо на зміну погоди. Або як перевтомиться чи знервується, а приводів для нервування було достатньо. І підкидав їх здебільшого чоловік. Валя вийшла за старшого на десять років Степан з-за шкільної парти — і відразу впряглася до роботи. Він був добрим господарем, усе тягнув додому. Дружину сприймав як наймичку і матір своїх дітей — не більше.
У їхній сім’ї так повелося, що Степан заробляв гроші, тримав їх у себе і видавав дружині, коли та просила. Мусила сказати, на що і скільки треба, а ще краще — написати список. Він уважно його вивчав, викреслював кілька пунктів, відраховував гроші й обов’язково нагадував, щоби принесла решту. — Мені колготки нові треба, вже не маю в чому до церкви піти, — сказала якось Валентина, помітивши, що чоловік викреслив зі списку покупок речі, призначені для дружини.
— Тепер такі часи пішли, що жінки до церкви в штанах ходять, — буркнув, як завжди. — Або купи собі одні грубі колготки, щоб не рвалися. Бо капронів на тебе на настарчиш… — Але ж літо надворі… — спробувала заперечити Валя. — То йди без них! Тільки спідницю довшу візьми. Мама все заспокоювала Валю, що Степан не скупий, а економний. Добре, що гроші додому приносить, а не залишає в барах, як інші чоловіки.
— Мамо, він мені на таблетки шкодує, — розплакалася Валя. — Йому було б простіше, якби я пішла з того світу.
Того дня Валя склала список і, як зазвичай, показала його чоловікові. — Їду в райцентр, — пояснила. — Піду до лікаря, а заодно куплю крупів, порошку прального, бо вже на викінченні. Петрику треба кеди на фізкультуру — старі вже тиснуть. Мені потрібні прoкладки і… колготки. Старі вже на пальцях зовсім протерлися, штопані-перештопані… — А як колись жінки жили без прокладок?! — гримнув чоловік.
— І з тими колготками ти мене вже замучила. Як протерлися на пальцях, то вдягни поверх шкарпетки. І лікарям не здумай хабарі роздавати! Не для того ми на Майдані мерзли… — Хто мерз?! — не витерпіла Валентина. — Ти?! Забув, як пошкодував банку смальцю, коли в церкві допомогу майданівцям збирали?… Не дочекавшись ні відповіді, ні грошей, Валентина позичила в матері кілька сотень гривень і поїхала до райцентру. Від лікаря вийшла в розпачі. Він радив якнайшвидше записатися на дорогу процедуру.
Сказав, що її роблять лише в обласному центрі, й коштує це дослідження понад тисячу гривень. Валя вийшла з кабінету лікаря мовби в порожнечу. “Це кінець”, — подумала. Чоловік ніколи не дасть їй грошей на це обстеження. А потім іще й на лікування треба буде… Як попросити? Що сказати? Він же не зрозуміє!
Приїхавши додому, Валя відразу лягла. — Тебе знову голівка бoлить? — притулилася до мами Марічка, поклавши свою теплу долоньку до її чола. — Полежи, я з бабусею тихенько посиджу… Прийшли зі школи Петрик з Богданчиком. Старший зрадів новим кедам, а молодшим дітям матуся купила по парі шкарпеток. Аби не ображалися, що без обновок… — А ти колготки собі купила? — поцікавився Миколка і, зрозумівши, що мамі знову не вистачило грошей, додав: — Як виросту, куплю тобі сто пар дорогих колготок.
І все, що ти захочеш Того дня Валя так і не підвелася з ліжка. Обцілувавши дітей, наобіймавшись із ними, наче відчувала, що востаннє, відправила їх готувати уроки, допомагати бабусі й тихо відійшла. Їй було всього 29 років.
Під час прощання, Степан витягнув з кишені й поклав у її ногах нові колготки. Потім жінки казали, що вибрав у магазині найдорожчі. Таких Валентина за життя не мала.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
