Марія Григорівна роками збирала кошти, привселюдно заявляючи, що це старт для її єдиного сина. Проте в останній момент вона вигадала привід, щоб залишити молодих ні з чим, приховуючи правду про свою справжню покупку, яка невдовзі здивує всю родину

Марія Григорівна завжди вважала себе жінкою слова. У невеликому містечку її знали як успішну власницю невеликої пекарні, яка сама збудувала свій добробут. Коли її єдиний син Віталик оголосив про намір одружитися з Настею, Марія Григорівна першою заявила, що свято має бути незабутнім. Вона привселюдно, на сімейній вечері, пообіцяла, що її подарунком стане перший внесок за власну квартиру для молодих, щоб вони не поневірялися по орендованих кутах.

Протягом року Віталик і Настя жили цією надією. Вони відкладали кожну копійку зі своїх невеликих зарплат, мріючи про затишну оселю. Настя вже навіть приглядала штори та меблі в каталогах, малюючи в уяві їхнє спільне майбутнє. Марія Григорівна лише підливала масла у вогонь, розповідаючи, як важливо мати свій дах над головою.

Однак, чим ближче підходила дата весілля, тим частіше Марія Григорівна почала замислюватися про власне життя. Їй якраз виповнювалося п’ятдесят п’ять років. Вона відчувала втому від щоденної праці біля печей, від постійних перевірок та звітів. Їй захотілося чогось для себе, чогось грандіозного, що змусило б подруг заздрити, а її саму — дихати на повну.

Одного вечора вона гортала стрічку новин і натрапила на рекламу розкішного туру екзотичними островами. Білосніжний пісок, блакитна вода, сервіс найвищого рівня. Ціна подорожі була майже ідентичною тій сумі, яку вона обіцяла синові. Всередині Марії Григорівни почалася боротьба, але тривала вона недовго. Вона вирішила, що діти молоді, вони встигнуть заробити, а її молодість не повернеш.

За два тижні до весілля Віталик завітав до матері, щоб обговорити останні деталі.

— Мамо, ми знайшли чудовий варіант біля парку. Власник готовий чекати на внесок наступного понеділка. Ти ж пам’ятаєш про свою обіцянку?

Марія Григорівна відвела погляд, поправляючи скатертину на столі.

— Сину, обставини трохи змінилися. У пекарні виникли певні труднощі, довелося вкласти гроші в нове обладнання.

Віталик здивовано підняв брови.

— Але ж ти казала, що ці гроші лежать на окремому рахунку і недоторканні. Настя вже домовилася про перегляд.

— Розумієш, життя вносить свої корективи. Я не можу ризикувати бізнесом, який нас усіх годує.

Насправді ніякого обладнання не було. Гроші вже лежали на рахунку туристичної агенції. Весілля відбулося, але воно було скромним. Марія Григорівна подарувала дітям лише невеликий конверт із сумою, якої ледь вистачило на оплату ресторану. Настя намагалася посміхатися, але в її очах читалося глибоке розчарування.

Через три дні після свята, коли молодята розбирали подарунки у своїй орендованій однокімнатній квартирі, телефон Насті повідомив про нову публікацію в соціальних мережах. Це були фотографії Марії Григорівни. Вона позувала на фоні океану в капелюсі з широкими полями, тримаючи в руках екзотичний напій. Підпис під фото говорив, що нарешті настав час подбати про себе і здійснити давню мрію.

Віталик довго мовчав, дивлячись у вікно.

— Вона просто нас обдурила — тихо сказала Настя.

— Вона мала право на ці гроші, це її заробіток — спробував захистити матір Віталик, хоча голос його тремтів.

— Справа не в грошах, а в слові, яке вона дала. Ми будували плани, виходячи з її обіцянок. Як тепер їй довіряти?

Марія Григорівна повернулася з відпочинку задоволена і засмагла. Вона привезла дітям сувеніри — декілька черепашок та магнітики. Коли вона завітала до них у гості, атмосфера була напруженою.

— Чому ви такі похмурі? Подивіться, яка я відпочила. Я заслуговую на цей ковток свободи.

— Мамо, ми раді за тебе, але чому ти не сказала правду відразу? — запитав Віталик.

— А що б це змінило? Ви б почали мене відмовляти, псувати мені настрій. А так я отримала те, про що мріяла.

— Ти отримала відпочинок, а ми втратили довіру до тебе — втрутилася Настя.

Марія Григорівна лише махнула рукою, вважаючи це дитячими примхами. Вона була впевнена, що зробила правильний вибір. Минули місяці, але холод у стосунках не зник. Настя більше не запрошувала свекруху на недільні обіди, а Віталик все частіше уникав розмов про особисте життя.

Одного разу Марія Григорівна відчула самотність. Її подруги були зайняті онуками, а власна родина стала чужою. Вона зрозуміла, що розкішні фотографії не зігріють її зимовими вечорами. Коли вона спробувала знову заговорити про допомогу, Віталик відповів коротко.

— Дякуємо, мамо, ми вже самі впораємося. Не хочемо тебе обтяжувати, раптом тобі знову захочеться в подорож.

Ці слова вразили жінку. Вона зрозуміла, що ціна її відпустки виявилася набагато вищою, ніж вона розраховувала. Гроші можна заробити, але повернути втрачену віру близьких людей майже неможливо.

Тепер вона сидить у своїй великій, порожній квартирі, переглядаючи знімки з островів. На тих фото вона виглядає щасливою, але зараз це щастя здається їй паперовим. Вона хотіла показати всім свою незалежність, а натомість залишилася одна зі своєю гордістю. Настя і Віталик продовжують працювати, вони стали сильнішими, але їхнє ставлення до матері назавжди змінилося. Вони навчилися не розраховувати на чужі обіцянки, навіть якщо ці обіцянки дають найрідніші.

Марія Григорівна часто бере телефон, хоче зателефонувати синові, але не знає, що сказати. Вибачення здаються їй слабкістю, а пояснення вже нікому не потрібні. Вона усвідомила, що іноді одна мить егоїзму може зруйнувати те, що будувалося роками.

Як ви вважаєте, чи мала право мати витратити власні кошти на свій відпочинок, попри дану дітям обіцянку? Чи змогли б ви пробачити такий вчинок найближчій людині? Поставте свою вподобайку та напишіть свою думку в коментарях, для нас це дуже важливо.