— Марусе, люба, Костя на мене накричав, — почула я в слухавці від пані Віри, але ця скарга лише підтвердила мої найгірші підозри: вона ділилася нашими особистими справами зі всіма. Тепер мені стало зрозуміло, чому деякі знайомі почали дивитися на Костянтина із жалістю.

Маруся завжди вважала, що у неї з матір’ю чоловіка, пані Вірою, склалися досить добрі стосунки. Звісно, бували моменти, коли свекруха намагалася дати поради, про які її ніхто не просив, або ненароком втрутитися в їхнє сімейне життя з Костянтином. Але Маруся старалася не надавати цьому великого значення, списуючи все на материнську турботу.

Маруся і Костянтин одружилися три роки тому. Обоє мали гарну роботу, хоча заробіток Костянтина був трохи більшим, ніж у Марусі. Вони мріяли про власне житло, але вирішили поки що пожити в орендованій квартирі, а гроші збирати. Костянтин активно працював над власним проєктом, який мав принести великі гроші в майбутньому, але на початковому етапі потребував значних інвестицій. Маруся повністю його підтримувала, розуміючи, що ризик – це частина шляху до успіху.

Пані Віра, мати Костянтина, жила в іншому місті, але раз на місяць обов’язково приїздила до них у гості. Кожного разу вона привозила із собою якісь смаколики, які готувала сама, і завжди розпитувала про їхні фінансові справи. Маруся і Костянтин не приховували, що більшу частину заробленого відкладають, а витрачають лише на найнеобхідніше. Вони були відкритими і вважали, що в цьому немає нічого поганого.

Одного разу, під час чергового візиту, пані Віра застала Марусю засмученою. Маруся саме вирішувала робочі питання і мала деякі складнощі.

— Що з тобою, доню? — запитала свекруха. — Вигляд у тебе нещасний. Здається, робота тебе виснажує.

— Та ні, мамо, все добре, просто невеличкі проблеми на роботі, — відповіла Маруся, намагаючись усміхнутися.

— Я ж бачу, що щось не так! — наполягала пані Віра. — Може, Костя тобі не допомагає? Він же чоловік, має тебе підтримувати!

— Костя мене завжди підтримує, — запевнила Маруся. — Це суто робочі моменти.

Свекруха, здавалося, не повірила. Вона почала уважно придивлятися до їхнього побуту, до того, що вони купують, як вони проводять час. Маруся відчувала цей пильний погляд і їй ставало не по собі.

Через тиждень після від’їзду пані Віри Маруся зустрілася зі своєю старою подругою Оленою. Вони сиділи в кав’ярні і розмовляли про різні речі. Раптом Олена стала якоюсь надто обережною і почала підбирати слова.

— Марусе, я не знаю, як тобі це сказати, — почала Олена. — Але, ну, пам’ятаєш, ми минулого тижня були на Дні народження у Світлани? Там була і твоя свекруха, пані Віра.

— Так, пам’ятаю, — відповіла Маруся, здивовано дивлячись на подругу.

— Вона там багато про що розповідала, — продовжила Олена, знизивши голос. — І знаєш, вона з такою жалістю говорила про тебе і Костю, а особливо про тебе.

— Що саме вона говорила? — запитала Маруся, відчуваючи, як у грудях наростає неприємне відчуття.

— Вона розповідала, що Костя, нібито, не може знайти високооплачувану роботу, і що ти ледве зводиш кінці з кінцями. Казала, що саме ти фінансово тягнеш на собі їхнє сімейне життя. Що він нібито має якісь проблеми з грошима, не може забезпечити сім’ю, а ти його підтримуєш і допомагаєш йому. Вона так це подавала, ніби ти страждаєш через його безгрошів’я.

Маруся відчула, як її обличчя залило жаром.

— Вона говорила, що я фінансово тягну сім’ю? — перепитала Маруся.

— Ну, не зовсім так, — сказала Олена. — Вона казала, що ти дуже сильна жінка, що ти його підтримуєш, бо він зараз наче не має стабільного заробітку, і що ти, можна сказати, годуєш сім’ю. Розумієш, вона це так подала, ніби ти змушена це робити, бо він не справляється.

— Але це неправда! — обурилася Маруся. — Ми разом вирішили, що зараз Костя вкладає час і гроші у свій проєкт. Ми все обговорювали. Наші фінанси — це наша спільна справа.

— Я знаю, але Віра Петрівна розповідала це з такою міною, ніби вона тебе рятує, відкриваючи всім очі на твою складну ситуацію. Вона казала, що Костя витрачає всі свої гроші на якісь дивні ідеї, а ти змушена його доньку забезпечувати.

— Дочку?! Яку доньку? — Маруся була спантеличена.

— Ну, вона казала, що ти як донька для неї, і що ти його підтримуєш. Ой, заплуталася. Вона казала, що ти його дружина, і що тобі доводиться його підтримувати, бо він не має стабільного заробітку.

Маруся відчула глибоке розчарування. Вона завжди намагалася бути чемною зі свекрухою, поважала її, а та, виявляється, обговорює їхнє сімейне життя з усіма знайомими, перекручуючи факти і виставляючи Костянтина в поганому світлі.

Увечері, коли Костянтин повернувся з роботи, Маруся вирішила поговорити з ним.

— Костю, мені треба тобі дещо розповісти, — почала вона, сідаючи поряд з ним на дивані.

Він відклав телефон і уважно подивився на неї.

— Що трапилося, рідна?

Маруся переказала йому розмову з Оленою. Костянтин слухав її, і його обличчя ставало все більш похмурим.

— Невже мама таке могла сказати? — Костянтин був засмучений.

— Олена не має причини брехати мені, — відповіла Маруся. — І вона сказала, що це було при багатьох людях на святі. Вона говорила, що ти не справляєшся з фінансами, а я тебе годую і підтримую. Вона так це подала, ніби ти якийсь невдаха.

Костянтин підвівся і почав ходити по кімнаті.

— Я не розумію, навіщо їй це потрібно? — сказав він, роздратовано проводячи рукою по волоссю. — Вона знає, що я зараз вкладаюся у свій проєкт. Я ж їй сам розповідав, що це тимчасові труднощі, і що в майбутньому це принесе нам стабільність. Вона ж мене підтримувала, чи тільки робила вигляд?

— Я думаю, що вона не зрозуміла суті, — припустила Маруся. — Або просто витлумачила все по-своєму і вирішила попліткувати. Але мені дуже прикро. Вона виставила тебе перед людьми не в кращому світлі, і виставила мене як жертву.

Наступного дня Костянтин зателефонував матері. Маруся не чула всієї розмови, але бачила, як обличчя чоловіка ставало все більш напруженим. Костянтин говорив тихо, але його голос був суворим і рішучим.

— Мамо, я знаю, що ти говорила про нас зі своїми знайомими.

— Костю, синку, я просто розповідала, як у вас справи, — виправдовувалася пані Віра. — Я ж переживаю за вас.

— Ти перекрутила факти, — відповів Костянтин. — Ти виставила мене невдахою, а Марусю — мученицею. Навіщо ти це зробила?

— Я лише сказала, що Маруся тебе дуже підтримує і допомагає. Що ти вкладаєшся у свій бізнес. Що тут такого? — продовжувала свекруха.

— Ти обговорювала наші фінансові справи з чужими людьми, — сказав Костянтин. — Це наше особисте життя. Я прошу тебе, більше ніколи цього не робити. Якщо ти хочеш знати, як у нас справи, запитай у нас. Але не обговорюй це з іншими. Це неприпустимо.

Після цієї розмови пані Віра зателефонувала Марусі.

— Марусе, люба, Костя на мене накричав, — почала вона, і в її голосі бриніли сльози. — Він сказав, що я розношу плітки про його фінанси.

— Мамо, ми з Костею не хотіли вас образити, — сказала Маруся, намагаючись зберегти спокій. — Але наші фінансові справи — це лише наша справа. Ми не хочемо, щоб про це знали інші. Це було дуже неприємно, що ви обговорювали це з людьми.

— Але ж я нічого поганого не сказала! Я лише сказала, що ти дуже хороша дружина і допомагаєш йому! — наполягала свекруха.

— Ви подали це так, ніби він не може забезпечити сім’ю, — пояснила Маруся. — А це не так. Ми разом вирішили, як нам жити, і ми повністю підтримуємо одне одного. Будь ласка, зрозумійте нас.

Свекруха, здавалося, була ображена. Вона не вибачилася, але пообіцяла, що більше не буде нікому нічого розповідати.

Однак, осад залишився. Маруся і Костянтин зрозуміли, що їхні стосунки зі свекрухою вже не будуть такими, як раніше. Довіра була підірвана.

Через деякий час Костянтин нарешті досяг успіху у своєму проєкті. Їхні фінансові справи значно покращилися, і вони змогли придбати власну квартиру. Пані Віра, звісно ж, дізналася про це.

Вона знову приїхала в гості, тепер уже до нової квартири.

— Яка краса! — вигукнула вона, оглядаючи помешкання. — Я так за вас рада! Костя, ти мій розумник! Бачила, як ти старався, і як тобі Маруся допомагала!

Маруся і Костянтин обмінялися поглядами. Вони розуміли, що для пані Віри це був просто новий привід для обговорення з її знайомими.

— Мамо, ми все робили разом, — спокійно сказав Костянтин. — І ми обоє старалися.

— Звісно, звісно, — посміхнулася пані Віра. — Я ж усім казала, що ви такі працьовиті!

Маруся з цього моменту вирішила максимально обмежити спілкування зі свекрухою на особисті теми і ніколи більше не розповідати їй про їхні фінансові справи.

Як ви вважаєте, чи правильно вчинила Маруся, вирішивши не ділитися більше особистим зі свекрухою? Чи варто було Костянтину бути більш жорстким у розмові з матір’ю?

Ваші думки дуже важливі. Поставте вподобайку, якщо вам сподобалася ця історія, і напишіть у коментарях, що ви думаєте про цю ситуацію!