fbpx

Марина готувала вечерю,коли до них постукали. Відкрила двері і ахнула: на порозі стояв хлопець, як дві краплі води схожий на її чоловіка Женю. Та ж родимка над верхньою губою, ті ж густі чорні брови, ті ж добрі і красиві очі… – Це мій син, – сказав Євген дружині. – Правда я не знаю, як його звуть. Марина мовчки дивилася на чоловіків. Євген не став сперечатися з дружиною, тим більше він відчував за собою провину, покликав сина і разом з ним пішов з дому

Марина готувала вечерю, коли в двері постукали. Вона відкрила двері і обімліла. Перед нею стояв хлопець, як дві краплі води схожий на її чоловіка Женю. Та ж родимка над верхньою губою, ті ж густі чорні брови, ті ж добрі і красиві очі…

Хлопець чемно привітався з жінкою, яка відкрила йому двері, назвав ім’я її чоловіка і запитав, чи може він його побачити.

– Звичайно, можеш, – відповіла Марина, – проходь в будинок.

Не встиг хлопець переступити поріг будинку, як назустріч йому вийшов чоловік Марини. Євген побачив хлопця і все зрозумів.

– Це мій син, – сказав він дружині.- Правда я не знаю, як його звуть.

– Марк, – назвався парубок.- Мені про вас мама перед тим, як її не стало, розповіла і адресу дала, я вирішив перевірити, правда це чи ні.

– Правда, синку, – сказав Женя. – Я твій батько, і ДНК робити не треба.

Марина мовчки дивилася на чоловіків. Її Женя, її чоловік, її коханий, який мало не щодня клявся в коханні і вірності, її зрадив? Коли? З ким?

***

Всього лише раз за всі роки їхнього спільного життя Женя відлучився з дому на три місяці: був у тривалому відрядженні. Але ж приїхав додому, такий радісний, такий щасливий. Він так скучив за дружиною, що через дев’ять місяців народилася їхня друга дочка. А цей хлопець, схоже, її ровесник…

Євген попросив дружину нагодувати гостя і пообіцяв їй все розповісти. Марина накрила стіл і пішла в іншу кімнату, а Женя залишився з Марком.

Через годину він зайшов до дружини і розповів про те, що саме тоді, в тому відрядженні він один-єдиний раз зрадив дружину. Жінка працювала бухгалтером в організації, куди послали Євгена, як фахівця з налагодження обладнання.

Валентині (так звали жінку) було вже за тридцять, вона була самотня. Після ночі любові Валентина присягнулася Жені, що якщо вона народить дитину, ніколи в житті його не потурбує, тому що дитина потрібна їй.

«Це буде тільки моя дитина, – сказала вона. – Мені не потрібні аліменти, не потрібні зустрічі з тобою. Я це зробила з тобою тільки заради дитини».

Вона виконала дану обіцянку. Євген кілька разів намагався додзвонитися до Валі, дізнатися, як у неї справи, але вона ніколи не відповідала не його дзвінки.

Час минав, Євген вже й сам став забувати той випадок і совість, яка його мучила кілька років, поступово заспокоїлася.

– Що будемо робити? – запитала Марина чоловіка.

– Син поки що поживе у нас. Йому шістнадцять, і треба закінчити школу, а там видно буде, – запропонував Женя.

-Ні, – відповіла Марина. – Він у нас жити не буде. Я не готова. Вирішуй це питання зараз.

Євген не став сперечатися з дружиною, тим більше він відчував за собою провину, покликав сина і разом з ним пішов з дому.

***

Марині довелося розповісти дочкам, що у них тепер є брат. Старша Василинка вже працювала і жила окремо від батьків. Вона підтримала маму. А молодша Оля, ровесниця Марка, зраділа і стала просити маму, щоб вона прийняла хлопця до них у родину, але марина ніяк не могла оговтатися, плакала, місця собі не знаходила.

Пройшла ціла вічність, перш ніж Євген нарешті повернувся додому.

– Ми з Марком поживемо на квартирі, – сказав він дружині, збираючи свої речі.- Я буду приходити додому, але жити буду з сином. Не можу я його залишити. Нехай школу закінчить, потім я вирішу його питання з подальшим навчанням і долею. Він абсолютно сам на цьому світі. Валі не стало, а більше у нього нікого немає, крім мене, бо його мама була круглою сиротою.

Марина мовчки спостерігала за тим, що відбувається. Невже зараз Женя піде, і вона буде лежати ночами сама в їхній гарній і затишній спальні? А хто йому з сином буде готувати їжу? А прати і прасувати кожен день сорочку? Проситиме якусь жінку? Боже мій! Тільки не це!..

– Женю, – тихо сказала Марина.- Повертайся додому. Будь ласка. З Марком.

Вперше за все життя Марина побачила в очах чоловіка сльози – це були сльози вдячності і радості.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page