fbpx

Марина Олексіївна з важким серцем покидала рідну домівку. Тут кожен куточок був насичений її життям. – Нічого, мамуль, звикнеш, будеш біля онуків, вони ж так тебе люблять. З переїзду минуло більше року. – Як ти дивишся на те, щоб переїхати в дім для літніх людей? Справа в тому, що Павло ніяк не може звикнути до тещі в домі. Каже, або він, або ти

Марина Олексіївна з важким серцем покидала рідну домівку. Тут кожен куточок був насичений її життям. – Нічого, мамуль, звикнеш, будеш біля онуків, вони ж так тебе люблять. З переїзду минуло більше року. – Як ти дивишся на те, щоб переїхати в дім для літніх людей? Справа в тому, що Павло ніяк не може звикнути до тещі в домі. Каже, або він, або ти

Марина Олексіївна вирішила сходити за хлібом. Пам’ять стала підводити. Вчора ж була в магазині, а хліб не купила. Ось і довелося їсти суп без хліба.

Пішла… а телефон забула! Іванка каже, що телефон повинен бути завжди при ній.

-Донечко, навіщо мені він? У мене стаціонарний є.

-А як щось трапиться з тобою… Мам, телефон завжди повинен бути поруч…

Повернувшись, Марина Олексіївна взяла телефон в руки. Так і є… Іванка телефонувала. Набирає номер, в слухавці – голос дочки…

– Мамо, ну ти де? Знову телефон вдома залишила? Ми до тебе їдемо з Павлом. Справа є.

– Що за справа? -, але у відповідь чути тільки писк телефону. Через пів години приїхали. Зайшли і сіли за стіл. Зять навіть не привітався.

– Іванко, щось трапилося? – Марина Олексіївна почала хвилюватися.

– Так все нормально, мам… Що морочити голову. Мамо, переїжджай до нас, будеш з дітьми допомагати і тобі не так самотньо буде. А твій дім! Продамо. Павлу терміново гроші потрібні, він свою справу відкриває. Мам? Що скажеш?

– Я не хочу вам дошкуляти. Мене і таке життя влаштовує. Ви б тільки частіше приїжджали…

– Мам, ти ж тут зовсім одна. Онуки ростуть без бабусі. А так будеш бачити їх кожен день.

-Добре. Я переїду. Тільки будинок не буду продавати. Раптом доведеться повернутися. Зять помітно пожвавився, з’явилася якась роздратованість в голосі.

-Як не будете продавати? А на що мені бізнес будувати? У вас же буде своя кімната в нашому домі. А цей сарай просто згниє без догляду!

– Не турбуйся! Сусідка може доглянути за ним.

– Все, Іванко, поїхали. Я ж тобі казав, що з нею марно розмовляти. Ми її до себе кличемо, а вона в будинок вчепилася. Видно гроші для неї важливіше сім’ї…

– Іди до автівки. Я зараз підійду…

Марина Олексіївна взяла тільки найнеобхідніше, що їй могло знадобиться. На душі було дуже важко, їхати зовсім не хотілося. Адже в цих стінах пройшли кращі роки її життя, кожна річ, кожна цеглинка була особливо дорога серцю.

Звичайно ж, бачити, як ростуть онуки, бути частиною їхнього життя… хотілося. Але одне, коли вони приїжджають в її будинок і зовсім інше жити в будинку, де є свої правила. Іванка так просила, так благала. Казала, що вона дуже втомлюється на роботі, на дітей зовсім немає часу. Зять теж крутиться, як білка в колесі.

Сусідка Стефа обіцяла доглянути за будинком і за старим котом Ваською, якого Павло навідріз відмовився взяти з собою в квартиру… Минув всього один рік. Марина Олексіївна вже стільки разів пошкодувала, що погодилася переїхати, але назад шляху не було.

Павло з Іванкою постійно сварилися, гаркали один на одного. Онуки йшли до бабусі в кімнату, міцно обіймали її і тихо плакали.

Після продажу будинку пройшло вже кілька місяців. Справа, на яку були віддані гроші провалилася. Павло став ще більш дратівливим, іноді приходив додому “веселенький”. Після однієї сварки, Іванка вся в сльозах зайшла в кімнату матері зі словами.

– Мамо, а може тобі пожити в будинку для літніх людей? Ми так добре жили до твого переїзду. А тепер навіть на сім’ю не схожі. Постійно лаємося. Давай тимчасово поживеш, а потім повернешся назад…

PS: Марина Олексіївна зараз живе в будинку для літніх людей. Діти відвідують її кілька разів на рік. Павло так і не знайшов нормальної роботи, тому живуть на зарплату Іванки. Іванка кілька разів кликала маму назад, але Марина Олексіївна так і не погодилася…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page