Маринка перекинула на себе відро холодної води, щоб прокинутися і усвідомити вчорашню новину: вона в 11 класі, їй 16-ть і вона чекає дитинку. А батько ж, певне, отой турок з Мармарісу… Оце так відпочиночок вийшов… Та вихід Марина швидко знайшла, наче підказав хто…
Ось як все сталося.
Вони з подругою Оленкою весь червень і липень підробляли в інтернеті, викладалися обидві на повну, і на серпень заробили собі на “гарячу” путівку в Турцію.
Полетіла з ними ще Оленчина старша сестра, батьки сподівалися, що Тоня трохи контролюватиме дівчат. Але Тоні самій лише 20, ну який з неї контролер? “Тусила” окремо від дівчат, своїх пригод вистачало.
І звідки взявся на Маринчину голову той Башкурт? Але ж гарний який, засмаглий, уважний, дотепних був!
Короткий тижневий романчик, – навіть контактами не обмінялися, навіщо? – переліт додому, початок останнього навчального року, затримка і – новина.
…З першого класу з маринки не зводив очей Тарас, про його почуття до неї, про закоханість знав весь клас. Але Тарас був тихим, не бідовим хлопчаком, популярністю у дівчат не користувався, і Маринка майже не звертала на шанувальника уваги.
Бо вона ж – одна з перших дівчат у класі, тому Тарас просто любив-кохав на відстані, не наважувався на якісь кроки, тільки квіти й шоколадки на всі свята їй таки дарував.
– Ну ось так все й вийшло, виклала тобі як на сповіді.., – закінчила свою розповідь Марина, подивилася на хлопця. Після уроків вона сама запросила Тараса на каву у кафе прямо біля школи. – Розумієш, я так не хочу позбавлятися дитинки… Начиталася-надивилася про все це. І гріх великий, і з моїм здоров’ям у майбутньому хтозна, що буде…
Тарас дивився на дівчину. Всередині у нього відбувалося щось незрозуміле. Вона йому пропонувала… руку і серце, і щоб він став батьком її дитинки!
Але ж він мав плани вчитися, а не женитися… Але це тоді, коли про майбутнє з Мариною не дозволяв собі навіть думати… А тут таке… А вчитися і заочно можна…
– Я лише трохи не встигну школу закінчити, здам ЗНО потім. А ти довчишся собі, та й вступай, куди схочеш, я ж заперечувати не буду… Ми тебе чекати будемо вдома з сесій.
– Не так воно просто, як ти собі придумала-розпланувала, – відповів тарас. – Це на батьків наших ляже також, та і я, якщо за тебе і дитину візьму відповідальність, працювати піду, а не вчитися… Хіба що на заочку. Але я не кажу тобі “ні”. Ти знаєш про мої почуття. Просто подумати мені треба якийсь час. Тільки нічого не зроби з дитиною, чуєш?
…Гудів весь той район великого міста, в якому була їх школа: чули – двоє одинадцятикласників дитину «зробили», одружуватися одразу після закінчення навчання будуть! Ото начудили!
Батьки Марини і Тараса ледвесамі оговталися від новини. Директор і класна керівниця – так само.
Але. як воно завжди й буває, погуділи тиждень-другий і звикли. В класі й навіть школі «парочка» стала центром уваги, до них були прикуті всі очі. Вели вони себе стримано, «кохання» не демонстрували, та й відповідні бесіди з ними дорослі провели.
А на ділі… На ділі вони тільки починають вчитися бути разом, хоча дитинка три місяці, як народилася.
Здоровенький смаглявий хлопчик у світловолосих Маринки й Тараса…
Живуть разом, батьки їм зняли окрему квартиру, але підтримують, допомагають.
…Не батькам, а мені, психологу, вони розповіли свою таємницю. І я, на скільки можу, теж намагаюся їм допомогти подолати труднощі, пов’язані не тільки з раннім батьківством, а й з їх почуттями одне до одного, бо вони зовсім не прості.
P. S.: імена героїв змінено, все інше – правда.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без згоди автора суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
