Два роки тому ми з Мариною одружилися, до цього три роки зустрічалися, тобто давно разом, яка вже там романтика.
І ось наближається це горезвісне 14 лютого, і Марина почала ходити навкруги та біля, натякати, що треба подарунок їй, а крім того – поход у ресторан, кіно.
– Маринко, ну які квіти і подарунки, який День закоханих? Ми одружені вже два роки! Піцу замовимо додому, не вигадуй. – відмахуюся я.
Щиро кажучи, я не вважаю, що на такі свята треба подарунки дарувати, та й саме свято не наше, його придумали комерсанти, щоб заробити. Квіти Марині я й так іноді купую, але цього дня на них такі ціни, що не вважаю за доцільне витрачатися.
Марина дуже закопилила губу, сказала, що на коханні не економлять, що справжні чоловіки так не роблять. І вона поїхала до батьків. Я відчував себе винним, але правим!
Ми помирилися, але стосунки якісь натягнуті. Дійшло до того, що вчора я подарував квіти просто так, Марина їх просто викинула, сказала, що вони не від душі, а з примусу. Знову виникло непорозуміння.
До слова, я ж не шкодую для неї нічого, відпочиваємо там, де вона хоче, купую одяг, даю гроші для щоденних покупок. Але не розумію, який сенс переплатити за квіти саме на 14 лютого, щоб викинути букет буквально через кілька днів? На день народження завжди дарую гарний букет троянд, тому що вважаю, що якраз це її свято, а не якесь вигадане.
Я згадую своїх батьків, мій батько ніколи не морочився з подарунками, давав мамі гроші і казав: «Купи собі, що сама хочеш». Вважаю, що це правильно – кохання не залежить від привітань, воно чи є, чи його немає, а подарунки – вже справа другорядна.
Як пояснити Марині, що подарунки на 14 лютого не пов’язані з любов’ю?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
