— Матвію, ця дівка переступила поріг нашої квартири з валізами, і я не дозволю їй залишитися тут ні на хвилину — крикнула я, дивлячись у розгублені очі чоловіка. Тоді я ще не знала, що за її скромною посмішкою ховається чіткий план зі знищення нашої родини.

Леся стояла посеред вітальні, міцно стиснувши в руках кухонний рушник. Її пальці побіліли від напруги, а погляд був прикутий до вхідних дверей, які щойно зачинилися за її чоловіком Матвієм. Вона чула, як він з кимось тихо розмовляв на сходовому майданчику, і цей шепіт здавався їй гучнішим за грім. У їхньому затишному сімейному гнізді, де кожен куточок був просякнутий теплом і спокоєм, раптом з’явився протяг чужого життя.

Усе почалося тиждень тому, коли Матвій почав затримуватися на роботі. Леся, як любляча дружина, спочатку не надавала цьому значення. Вона знала, що проект, над яким він працював, вимагав багато сил. Але сьогодні все змінилося. У двері постукали, і на порозі з’явилася молода дівчина з великою валізою та розгубленим поглядом. Її звали Ярина. Вона стверджувала, що Матвій дозволив їй пожити тут кілька днів, поки вона не знайде житло в місті.

Леся відчула, як земля вислизає з-під ніг. Вона не могла повірити, що її чоловік, з яким вони прожили десять років у повній довірі, міг прийняти таке рішення, не порадившись із нею. Коли Матвій нарешті зайшов до кімнати, вона не витримала.

— Матвію, ти можеш мені пояснити, що тут відбувається? — запитала Леся, намагаючись зберегти спокій у голосі.

— Лесю, заспокойся, це просто допомога людині в біді. Ярина — донька мого давнього знайомого з іншого міста. Їй нікуди йти.

— Ти серйозно? Ти привів чужу людину в наш дім і навіть не запитав мене?

— Я думав, ти зрозумієш. Це лише на кілька днів. Вона буде займати гостьову кімнату і нікому не заважатиме.

— Вона вже заважає мені самим фактом своєї присутності. Це наш простір, Матвію. Наш світ.

— Будь ласка, не роби з цього проблему. Ярина вихована дівчина, вона допоможе по господарству, якщо треба.

Ярина справді поводилася тихо, але її присутність відчувалася всюди. Вона розвішувала свої речі у ванній, займала кухню вранці, коли Леся звикла пити каву наодинці, і постійно намагалася завести розмову про роботу Матвія. Леся відчувала себе гостею у власному домі. Кожен рух дівчини, кожна її посмішка в бік Матвія викликали у Лесі внутрішній протест.

Одного вечора Леся повернулася раніше з роботи і застала Ярину на кухні. Дівчина готувала вечерю, використовуючи улюблений посуд Лесі, який вона берегла для особливих випадків.

— Що ти робиш? — різко запитала Леся.

— Ой, ви вже вдома? Я хотіла зробити сюрприз і приготувати щось смачне для вас і Матвія.

— Я сама готую вечерю для своєї родини. Тобі не варто було турбуватися.

— Мені не важко. Матвій казав, що він любить домашню їжу, а ви часто втомлюєтеся на роботі.

— Матвій казав? Ми з ним самі розберемося, хто втомлюється, а хто ні. Поклади все на місце.

Ярина опустила очі, але в її погляді Леся помітила дивний вогник. Це не був страх чи сором. Це було щось схоже на виклик. Леся зрозуміла, що ця дівка не просто шукає притулку. Вона влізла в їхню квартиру з певною метою, і Матвій, здається, зовсім цього не помічав.

Минали дні, і ситуація ставала дедалі напруженішою. Матвій почав захищати Ярину, звинувачуючи Лесю в надмірній підозрілості та не гостинності.

— Ти ставишся до неї так, ніби вона ворог, — сказав Матвій під час чергової суперечки.

— А ти ставишся до неї так, ніби вона член нашої родини. Ти помітив, як вона дивиться на тебе? Як вона намагається бути всюди, де ти?

— Лесю, це просто твоя уява. Вона вдячна мені за допомогу, от і все.

— Вдячність має межі. Вона переходить усі кордони. Сьогодні вона зайшла в нашу спальню, щоб нібито запитати про пральну машину.

— І що в цьому такого? Вона просто не знала, як користуватися технікою.

— У нашому домі є правила, Матвію. І головне правило — повага до приватного життя. Ти руйнуєш усе, що ми будували роками.

Леся почала помічати дрібниці, які раніше ігнорувала. Записка на столі з подякою за сніданок, яку написала Ярина. Запах її парфумів у кабінеті Матвія. Його занадто гучний сміх, коли вона розповідала якісь історії. Усе це складалося в картинку, яка Лесі зовсім не подобалася.

Якось у вихідний день, коли Матвій поїхав у справах, Леся вирішила відверто поговорити з дівчиною.

— Ярино, скажи мені чесно, чому ти досі тут? Минуло вже більше тижня. Ти казала, що знайдеш житло за кілька днів.

— Я шукаю, пані Лесю. Але ціни зараз такі високі, а варіанти зовсім не підходять.

— Я можу допомогти тобі з пошуком. У мене є знайомі ріелтори.

— Не треба, я сама впораюся. Матвій сказав, що я можу залишатися стільки, скільки потрібно.

— Матвій не єдиний господар у цьому домі. Я теж маю право голосу. І я хочу, щоб ти поїхала до кінця тижня.

— Ви ревнуєте його до мене? Це так дивно. Я ж набагато молодша за вас.

Ці слова зачепили Лесю. Вона відчула, як хвиля гніву підіймається всередині, але стрималася. Вона зрозуміла, що Ярина свідомо провокує її на скандал, щоб виставити перед Матвієм у невигідному світлі.

— Справа не в ревнощах, а в повазі до мого дому. Ти тут сторонній елемент, який вносить розбрат.

— Можливо, розбрат був у вашій родині ще до мого приходу, а я просто стала приводом його помітити?

Леся нічого не відповіла. Вона вийшла з кухні, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Вона знала, що цей конфлікт не вирішиться просто так. Матвій став занадто залежним від присутності Ярини. Вона стала для нього ковтком свіжого повітря, новою темою для розмов, кимось, хто дивиться на нього з захопленням, якого, можливо, не вистачало Лесі в рутині буднів.

Того вечора, коли Матвій повернувся, Леся поставила ультиматум.

— Або вона їде завтра, або я їду до мами.

Матвій завмер. Він не чекав такої рішучості.

— Лесю, ти серйозно? Через таку дрібницю ти готова зруйнувати наш шлюб?

— Це не дрібниця. Це питання того, чи є я для тебе пріоритетом. Ця дівка влізла в наше життя, і ти дозволив їй це зробити.

— Вона завтра ж почне збирати речі. Тільки не роби різких кроків.

Здавалося, перемога була за Лесею. Але наступного ранку ситуація набула несподіваного повороту. Ярина повідомила, що у неї виникли труднощі з документами на нову роботу і їй терміново потрібно залишитися ще на кілька днів, щоб владнати справи. Матвій, звичайно, погодився, незважаючи на обіцянку, дану дружині.

Леся зрозуміла, що слова більше не діють. Вона вирішила діяти інакше. Вона почала збирати інформацію про Ярину. З’ясувалося, що батько дівчини ніколи не був близьким другом Матвія, а лише колишнім колегою, який колись давно надав йому невелику послугу. Ярина ж приїхала в місто зовсім не через роботу. Вона шукала вигідну партію, і Матвій з його стабільною роботою та хорошою квартирою здався їй ідеальним варіантом.

Одного дня, коли Ярина була впевнена, що Леся на роботі, вона запросила до квартири свою подругу. Леся, яка повернулася по забуті документи, почула їхню розмову в кімнаті.

— І як твій план? — запитала подруга.

— Все іде як по маслу. Він уже майже на моєму боці. Його дружина біситься, і це мені тільки на руку. Скоро він сам попросить її піти.

— А ти впевнена, що він кине її? Вони стільки років разом.

— Чоловіки люблять зміни. Тим паче, коли ці зміни такі милі та турботливі, як я. Вона для нього — старий диван, а я — нове крісло в автосалоні.

Леся стояла за дверима, і її тіло тремтіло від обурення. Тепер вона мала докази. Вона записала частину розмови на телефон. Коли подруга пішла, Леся увійшла до кімнати.

— Яке цікаве порівняння з меблями, — спокійно сказала вона.

Ярина здригнулася і поблідла.

— Пані Лесю, ви все не так зрозуміли. Ми просто жартували.

— Жарт затягнувся. У тебе є рівно одна година, щоб зібрати свої речі і зникнути звідси. Інакше цей запис почує не тільки Матвій, а й твої батьки, і всі твої знайомі.

Ярина спробувала щось заперечити, але побачивши вираз обличчя Лесі, зрозуміла — жарти скінчилися. Вона почала гарячково кидати речі у валізу.

Коли Матвій прийшов додому, він застав Лесю, яка спокійно сиділа на дивані і пила чай. Валізи Ярини біля дверей уже не було.

— Де Ярина? — здивовано запитав він.

— Вона поїхала. Знайшла кращий варіант житла. І до речі, Матвію, послухай це.

Вона ввімкнула запис. Матвій слухав мовчки, його обличчя змінювало кольори від червоного до блідого. Коли запис закінчився, у кімнаті запала тиша.

— Я… я не знав, — нарешті промовив він. — Мені здавалося, я просто роблю добру справу.

— Ти дозволив чужій людині маніпулювати тобою і ображати твою дружину. Це добра справа?

— Лесю, прости мене. Я був сліпий. Я не хотів, щоб так вийшло.

— Ти знаєш, Матвію, довіра — це така річ, яку легко зламати і дуже важко відновити. Вона влізла в нашу квартиру, але ти сам відчинив їй двері.

Леся встала і пішла на кухню. Вона знала, що попереду у них довга розмова і непростий шлях до примирення. Але тепер вона була впевнена в одному: свій дім вона нікому не віддасть.

Ця історія змушує замислитися про те, як часто ми пускаємо у своє життя людей, які цього не варті, і як важливо вчасно розгледіти їхні справжні наміри. Ми часто буваємо занадто довірливими, сподіваючись на порядність інших, але іноді ця довірливість може коштувати нам сімейного щастя. Кожна людина повинна мати свій особистий простір, куди немає входу стороннім, навіть якщо вони здаються безневинними і потребують допомоги.

Як ви вважаєте, чи варто прощати чоловікові таку поведінку, чи він мав сам одразу зрозуміти наміри непроханої гості? Чи була реакція Лесі занадто м’якою чи навпаки занадто різкою? Напишіть свою думку в коментарях, нам дуже важливо знати ваші думки про такі життєві ситуації. Якщо вам сподобалася ця історія, поставте свою вподобайку, це допоможе нам створювати більше цікавого контенту для вас. Ваша активність — це найкраща нагорода за нашу працю.