Коли мені було 12, мама вийшла заміж. Її молодому чоловікові я заважала, і мене відправили жити до бабусі.
Допомоги від мами не було – все її життя стало крутитися навколо чоловіка, і ми з бабусею жили на її пенсію. Бабуся не любила татову обраницю, але, на щастя, ця неприязнь не перетнула на мене. Я дуже схожа на тата зовні, тому бабуся знайшла в мені відраду.
Ми жили скромно, але дружно. Бабуся стала мені і татом, і мамою. Дівочі мрії і секрети, перша закоханість і підліткова криза – бабуся завжди була поруч і мене підтримувала.
Її не стало, коли я вчилася на другому курсі. Крім мене, родичів у бабусі не було, і квартира бабусі дісталася мені. Після того, як я вступила в права спадщини, до мене прийшла моя мати, вперше за останні роки.
Вона почала мене переконувати помінятися з нею квартирами. Адже їм з чоловіком тісно у двокімнатній, а мені, з її слів, однією нічого робити в трикімнатній. Почувши відмову, мама почала кричати:
– Я – твоя мати! Я тебе народила і виростила! Ти повинна бути мені вдячна!
Я її навіть слухати не стала:
– Бабуся мене виховала! Не ти. Ти просто викинула мене з дому, як непотрібного кошеня, коли зійшлася зі своїм другим чоловіком. Я тобі нічого не винна!
Ми розлучилися на такий, досить непривабливою ноті.
Наступного разу ми зустрілися ще через 5 років. Я вийшла заміж, у мене народився син. Ми з чоловіком жили в квартирі моєї бабусі. Жили мирно, не сварилися. Дитина здорова, нормальна дохід – нормальна середньостатистична сім’я.
Прихід мами був великою несподіванкою. Я не хотіла пускати її в квартиру. Так не робиться: не можна кинути свою дитину, а через багато років заявитися до нього в будинок. З кімнати вийшов син і запитав:
– Мама, хто ця тітка?
Мама швидко взяла ініціативу в свої руки:
– Я – твоя бабуся. Запросиш мене в гості? А то твоя мама мене виганяє.
– Я тебе не знаю. Мама, вона правда моя бабуся? Чому ти про неї не говорила? – запитав у мене син.
– Сонце, йди в кімнату. Я тобі все потім поясн, . – закривши двері в кімнату, я повернулася до матері. – Навіщо ти прийшла? Тільки не треба мені розповідати казку про несподівано прокинулися материнських почуттях.
Вона сіла на порозі і почала плакати. Вона розповіла, що її обдурив чоловік. Що вони збиралися купити квартиру, продали мамину. А він забрав гроші і втік. А тепер їй ніде жити і вона вирішила пригадати про існування потрібної квартири у власності у непотрібної дочки.
– Я залишуся тут. Ти – моя дочка, ти мене не залишиш на вулиці, я не могла виховати тебе поганою людиною. Я буду жити в твоєму домі! Тільки тому, що я тебе народила!
Я пустила її переночувати – дійсно, не виставляти адже її в під’їзд. Я зателефонувала тітці Томі, маминої двоюрідної сестри, яка живе в селі. І домовилася, що завтра мій чоловік привезе їй мою матір.
У селі завжди потрібні робочі руки, а натомість їй нададуть житло. Якщо мати думала, що вона буде жити в моєму будинку на всьому готовому як ні в чому не бувало, то вона помилилася. Моя бабуся замінила мені кинуту мене матір.
Їхала мати з істериками і звинуваченнями.
– За що ти так зі мною? Я ж твоя мама!
І дійсно – за що я так несправедливо з нею?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
