iBilingua

Кожен буде судити цю історію по своєму.

Мене мама привела на світ рано, коли їй було всього 17. Тоді, звісно, було їй важко, та і багато хто з оточення часто вставляв своїх п’ять копійок. Потім в 19 друга дитина, мій братик Степан, і в 24 сестра Софія.

Можливо, через це моя мама і не втручалася в тому плані в моє життя, звісно вона трохи переживала, щоб в подолі не принесла, але загалом, якщо б таке і сталося, то зрозуміла б і допомогла. Я впевнена в цьому.

Але я вибрала собі іншу життєву стежину. Я захотіла вивчитися, отримати спеціальність, піти на роботу і тоді вже думати про дітей.

Все-таки мені хотілося їм дати хороше життя, до того ж я ще пам’ятала, як це було, коли Софійка була мала, того хотілося з тим зачекати.

І от я виступила в університет, спочатку все було добре а потім… Корона, дистанційне, вторгнення, тривоги, і тд.

Так вийшло, що в основному навчання проходило дома, тому я сильно і не виходила кудись.

Та і якщо згадати той невеликий проміжок часу, коли було очне навчання, то все одно я не ходила на якісь гуляння, адже мала доїжджати з села і не могла собі дозволити бути у Львові допізна.

Тому так якось склалося, що ще до цього періоду не знайшла собі хлопця.

Звісно спілкувалася, але багато хто просто не підходив, бо то зовнішність не та, то характер просто жах, та і загалом хотілося знайти когось раз і назавжди.

Може звучить трохи по-дитячому, але мені не хотілося скакати з гілки на гілку.

Знаєте, в більшості випадків, іншим людям не було діла до того, маю я, чи не маю дітей, найбільше це хвилювало навіть не мою маму, яка хотіла ще Степана і Софію на ноги поставити, а моїх родичів.

І ось власне на Успіння заходить до нас до дому моя тітка Оксана. Та чуть не з порогу допитується в мене: “Коли ж це будуть діти?” Не хвилює її, що і нема мені від кого, і що не хочу я дітей.

Та і починає казати: “А я в такій час вже другого носила під серцем, а он твоя мама, в 17 привела на світ, і нічого, нормально, і працювати, і вчитися встигла…”

Читайте також: В цей день я дуже погано почувалася на роботі, директор мене відпустив додому. Коли я ввійшла до будинку, то побачила те, чого аж ніяк не очікувала. Мій коханий чоловік тримав в обіймах, ще тоді мою найкращу подругу і куму, а в сусідній кімнаті спала Галинка. Чи зчинила я “бурю”? Та ні, адже розуміла, що моя дочка може прокинутись і про все дізнатись, а цього я аж ніяк не хотіла. Я запропонувала чоловіку зібрати речі і піти, адже жили ми на той час в будинку, який мені дістався від бабусі

Відчуття, ніби тітці Оксані не важливо, вже від кого, лиж би я в свої 21 мамою стала…

Як думаєте, що тут робити?

І як думаєте, краще мати дітей в ранньому віці, чи в більш старшому?

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!