iBilingua

З чоловіком ми побралися ще досить молодими, вже через рік в нас народилась донечка Галинка.

Жили ми окремо від батьків, тому допомагати нам з дитиною було нікому.

Коли Галині виповнилось два рочки, мені терміново потрібно було вийти на роботу, та поряд завжди під рукою була моя вірна подружка Оксана, яка ще й була нашою кумою, хрещеною для донечки.

Оксана жила поряд з моїм будинком по сусідству і так склалося, що ще й ми працювали разом на поштовому відділенні. Ми підлаштували так наші зміни, щоб можна було завжди на когось залишати Галинку.

Та в цей день я дуже погано себе почувала на роботі, мій директор мене відпустив додому. Коли я ввійшла до будинку, то побачила те, чого аж ніяк не очікувала.

Мій коханий чоловік тримав в обіймах, ще тоді мою найкращу подругу і куму, а в сусідній кімнаті спала Галинка.

Чи зчинила я “бурю”? Та ні, адже розуміла, що моя дочка може прокинутись і про все дізнатись, а цього я аж ніяк не хотіла.

Я запропонувала чоловіку зібрати речі і піти, адже жили ми на той час в будинку, який мені дістався від бабусі.

Десь глибоко в думках, я чекала, що Олег прийде просити вибачення, буде оправдовуватись. Та цього не сталось. Як і від Оксани я не почула жодного виправдання.

Через якийсь час Олег подав на розлучення, а ще через трохи я дізналась, що Оксана чекає від нього дитину.

Моє життя ніби зруйнувалось, я не змогла більше тут залишатись і переїхала жити з дочкою до батьків у місто.

Чи зможу я пробачити колись їм цю зраду? Мабуть що ні. Адже тато від Галинки пішов не один, а забрав ще й її хрещену.

Як би мені важко не було, та якісь вищі сили мені постійно допомагають.

Через знайомих я дізналась що Олег почав частенько заглядати до чарки.

Читайте також: Ми з чоловіком поїхали по справах в місто. Телефонує мені син, якому чотирнадцять років. В його голосі я почула  спантеличення, адже дитина не знала, за що бабуся на нього “вигавкалася”, що не так він зробив, адже біжить до неї на перший поклик. Виявляється мій Максимко мав здогадатись, що вона пішла на город за огірками і мав іти слід за нею, щоб допомогти кошик принести. Ну думає людина, що всі в хаті екстрасенси

Інколи в мене бувають такі моменти, що я уявляю нашу зустріч, як хочу почути від нього запитання про донечку, та цього не стається.

Чому так? Невже він зміг так швидко нас розлюбити?

Хіба так можна жити і забути про свою рідну дитину, маленьку донечку, яка ні в чому не винна?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!