iBilingua

Моя свекруха щось таке взяла собі до голови, що конче мусить когось з нашої сім’ї привчити до екстрасенсорних можливостей.

З Олегом, так звати мого чоловіка, ми в шлюбі вже шістнадцять років. Живемо ми разом із моєю свекрухою, виховуємо донечку і синочка.

Моя свекруха завжди мені говорить про те, що донечка сильно схожа на її сина, а синочок це копія я.

На початку нашого життя свекруха сильно ревнувала сина до мене, пізніше якось вона вже тими ревнощами всіх замучила. Чоловік з нею строго поговорив і вона наче заспокоїлась.

Ми трохи навіть почали нормально жити, все наче владналося. Я вже думала, що нічого гіршого від цього бути не може.

Аж раптом у моєї свекрухи почались такі закиди, наче я її не слухаюсь, не хочу допомагати, а я навіть ні сном ні духом не знаю в цей момент, що їй потрібна моя допомога.

Не сказавши мені нічого, вона звинувачувала мене.

Я, виявляється, про все мала сама здогадатись. Ой, як довго я намучилась з нею, поки до неї не дійшло, що я не володію екстрасенсорними можливостями, щоб про все, що вона очікує від мене, їй потрібно просто говорити.

Скільки суперечок між нами викликали через ці її безпідставні звинувачення, скільки здоров’я мого вони з’їли.

Сьогодні ми з чоловіком поїхали по справах в місто. Телефонує мені син, якому чотирнадцять років. В його голосі я чула страх і спантеличення, адже бідна дитина не знала, за що бабуся на нього “вигавкалася”, що не так він зробив, адже біжить їй допомагати на перший поклик.

Виявляється мій Максимко мав здогадатись, що вона пішла на город за огірками і мав іти слід за нею, щоб допомогти кошик принести. Та все би нічого поганого, якби бабця хоч словом йому про це промовилась.

Читайте також: На хрещення нашої дитини прийшла і моя двоюрідна сестра Катерина. Зайшла до хати, як господиня, і попри все добро, яке я їй робила, почала вишукувати якісь недоліки. Мовляв, не можна залишати дитячий одяг на ніч надворі, і воду після купання дитини після заходу сонця не можна виливати… Звісно в неї досвіду більше в цьому ділі, але і в мене не дві руки ліві, зможу попіклуватися про свою донечку. І ось тепер в мене дилема

Коли я приїхала, дитина була вся в сльозах, а свекруха моя щаслива сиділа на кухні, як ні в чому не бувало.

Як часто я чую від неї слова: “Ось як покину я цей світ, ви ще плакати і згадувати мене будете”.

Скажу відверто, попри це все ми завжди стараємось приємне щось зробити для цієї жінки. Постійно її беремо із собою на відпочинки, та вона ніяких висновків з цього не робить.

Як мені донести до неї, що я хочу жити в спокої і мирі в своїй хаті. Хочу дарувати і отримувати любов, а не постійні претензії?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!