Мене трішки здивував той факт, що син дозволив своїй племінниці пожити в його квартирі в ролі, “допомоги по дому”. Ну, думаю, невістка моя не працює, буде все як завжди по дому робити, а моя онучка буде їй дещо допомагати. Та вийшло все з точністю навпаки. Недавно подзвонила їй, а та таким сумним голосом мені відповідає.
– Ми їй постійно дзвонимо до столиці та цікавимося, як у неї справи! – каже Марія Андріївна. – Бабусю ти не хвилюйся у мене все добре! А голос у неї зовсім сумний. Богдану зателефонувала і спитала, як там онука. Він мені теж каже, що все нормально, щоби ми не переживали. Вона живе у своїй кімнаті і все у неї добре. А днями Настя зателефонувала і сказала, що, мабуть, документи з університету забиратиме і додому повертатиметься.
– Мене її слова дуже здивували, бо вона у нас у навчанні дуже старанна, та й про цей університет мріяла вже не один рік. Невже так по дому скучила? – промайнуло у мене в голові.
– У тому й біда, що якби була трієчницею, я б нічого не казала. Я їй кажу, що означає документи заберу, а освіту хто отримуватиме? Я розумію, що ти за домом скучила, але ж ти ж не в чужих людей живеш!
– А у дядька рідного…
– А потім раптом, як розплачеться, бабусю я більше тут не можу. Я весь день тим тільки й займаюся, що у квартирі прибираю, та їсти готую. У мене таке враження, що сини дядька спеціально смітять, а його дружина тільки те й робить, що лає мене.
Марія Андріївна двох дітей виростила – сина та доньку. Богдан та Руслана народилися та виросли у невеликому містечку в Харківській області, після закінчення школи вирушили столицю підкорювати. Дочка потім назад повернулася, а син прижився в Києві, роботу знайшов, на підвищення пішов, одружився з корінною киянкою.
Нині син із сім’єю живе у великій квартирі. Доходи у сина чудові, ні мати, ні сестра такі гроші навіть у руках не тримали.
– Ми завжди жили скромно без надмірностей, – пенсія в мене копійчана, – та й доньки зарплата невисока, тож шикувати не доводилося.
Цього року онука закінчила школу. Вона завжди мріяла у Києві вчитися. Вона пройшла балами на бюджет. А ось із гуртожитком були деякі складнощі.
– Коли ми зателефонували, то нам сказали, що вони забезпечують гуртожиток лише з другого курсу. Але ми могли не потягнути оренду житла в столиці, а тому я попросила сина, щоб пустив на рік онуку до себе пожити. Богдана це питання сильно напружило, але він сказав, що поговорить з дружиною, а потім зателефонував і сказав, що вони згодні, але тільки за умови, що племінниця житиме у них як домробітниця.
– Ми спочатку вирішили, що це чудовий варіант. Внучка дівчинка роботяща, готувати вміє. Ми тоді вирішили, що у Богдана дружина не працює, а тому Настя буде як помічниця.
Настя була рада такому повороту подій. Онучка відсвяткувала випускний, ми купили їй квитки і відправили до столиці, де Богдан сказав, що зустріне її на автомобілі з поїзда.
– А в результаті вийшло, що син із невісткою зовсім замучили онучку! – ділиться Марія Андріївна. – У сина квартира величезна, доки до останньої кімнати дійдеш, можна прибирання по новій починати. Сім’я у сина велика, а сини до порядку не привчені. Тільки після приїзду онучка дізналася, що за дітьми дядька вона повинна стежити. Богдана жінка нічого не робить, тільки командує.
– І що ви вирішили робити, невже університет кидати?
– Ясна річ, що ні. Донька внучці сказала, щоб та житло шукала. Руслана знайшла підробіток, у сусідньому під’їзді нічною доглядальницею.
– Та нелегко їй доведеться, адже вдень у неї одна робота, а вночі інша.
– А в нас іншого виходу нема. Нам треба лише рік протриматися. Донька на сина дуже скривджена і каже, що буде ще й на її вулиці свято, на яке вона точно брата не покличе.
А як думаєте ви, хто в цій історії правий, а хто вчинив м’яко кажучи некрасиво?
Може Насті потрібно було просто рік помовчати, оскільки в мами немає грошей на дорогу оренду в Києві?
Фото ілюстративне
