Мене виховала бабуся. Мама не мала часу, бо влаштовувала своє життя, а тата я й зовсім не пам’ятаю, він пішов, коли мені було чотири роки. І ось тепер, коли в мене своя сім’я, свої турботи, на порозі квартири час від часу з’являється мама і просить у мене грошей, бо я їй за щось винна. Тільки за що? Що привела мене на світ? – Дві тисячі в місяць, не менше, – кожного разу повторює вона.
Я завжди мріяла про нормальну хорошу і повну сім’ю, де мама і тато люблять своїх дітей. Але в моєму випадку доля обділила мене не тільки відсутністю батька, але ще і додала байдужість матері.
Тато пішов від нас, коли мені було чотири. Пам’ятаю його риси обличчя, як він піднімав мене і садив на плечі, але більше нічого. Може, була дуже маленькою, щоб зберігати спогади такої давності, а може моя свідомість витіснила їх, вважаючи надто важким.
Мама не довго горювала після відходу мого тата і стала влаштовувати своє особисте життя. У моєму житті з’являлися все нові чоловіки, кожен раз мама просила називати чергового залицяльника татом, але мені ця ідея не подобалося. З одного боку, я розуміла її прагнення стати щасливою. Але з іншого, я росла на тлі всього цього.
Бабуся часто забирала мене до себе, засуджуючи мою матір. Але нічого не змінювалося. Я поверталася і це тривало далі. У шістнадцять років пішла з дев’ятого класу і вступила до коледжу, заселившись в квартиру з іншою дівчиною. Ми ділили навпіл оренду за квартиру. Гуртожиток мені не дали, так як його надавали на той момент тільки іногороднім.
Я вчилася, підробляла і намагалася всіма силами вирватися з цього місця. Мама навіть не намагалася зв’язатися зі мною. Якби я не дзвонила, то вона б і далі ігнорувала моє існування. Мама знайшла начебто якогось чоловіка, який затримався більше, ніж на кілька місяців. Вони начебто були щасливі, але мене це не хвилювало. Тепер я хотіла сама влаштувати своє щастя.
Я довчилась і влаштувалася працювати в гарне місце, де мої таланти оцінили. Хороша зарплата дозволила мені орендувати квартиру без подруги і просто жити в задоволення. Мама зрозуміла, що у мене з’явилися гроші і стала частим гостем.
Дзвонила, писала, приїжджала. Вона всіляко демонструвала свою любов до мене. У дитинстві така поведінка ще прокатала б, але я ж уже доросла і розумна. Коли приїжджає жінка. Грає люблячу матір, а перед від’їздом просить грошей, то не дивно зрозуміти все.
Тільки мама вирішила, що її акторська гра безцінна. Вона скинула мені номер карти і тепер чекала регулярних надходжень. Вибачте звичайно, але з якого дива?! Я краще бабусі допоможу, вона в моєму дитинстві і то зробила для мене куди більше.
Пару раз скинула невеликі суми. Але мамі цього було мало. Вона подзвонила і почала свою пісеньку, що я погана невдячна дочка, могла б перекинути і більше. А мені так набридло все це.
Ну не хочеш ти бути з дочкою, так дай їй спокій! Вона хотіла не менш двох тисяч отримувати в місяць. А я всього десять заробляла, а мені квартиру оплачувати, комуналку і їсти теж потрібно. Мама моєї відмови не зрозуміла, по дві тисячі отримувати не хотіла.
Тоді вона сказала, що якщо я не погоджуся перераховувати скільки вона сказала, то вона від мене відмовиться. Я їй відповіла, що вона вільна чинити як їй заманеться. Мама розсердилася, а мені хотілося розірвати будь-які стосунки з нею. Нехай сама нудиться з цими своїми хлопцями, купує їм їжу і до їжі. Не хочу спонсорувати її кавалерів.
З того моменту пройшло шість років. Я встигла вийти заміж і провести прекрасні роки в шлюбі. А моя мати досі на мене ображається і не може пробачити. Кожен раз, коли я приїжджала миритися, вона говорила, що я знаю суму її вибачення. Мене це принижувало, невже можна шість з гаком років ображатися через дві тисячі на місяць? І це на рідну дочку, яку вона вічно кидала в дитинстві.
Я розмовляла з різними дівчатами потім, жодна з них не встала на сторону матері моєї. Я перераховую по дві тисячі бабусі щомісяця, іноді більше. Їй хоч допомога буде до пенсії, а то вона зовсім одна там, дідусь в позаминулому році пішов з життя.
Бабуся дзвонить зі сльозами кожен раз, дякуючи за гроші. Але мені для неї нічого не шкода. Скаже більше, дам більше, хоч всю зарплату взагалі. Я все дитинство мріяла про сім’ю, де у мене були б тато і мама, але все сталося інакше. У мене була тільки бабуся, яка і влаштовувала моє життя. Без неї, я рано чи пізно втекла б з дому і потрапила в дитячий будинок.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
