Мене виховували дядько з тіткою з самого дитинства. У них є двоє синів, мене вони взяли до себе заради грошей і батьківської квартири.
Будинок був повністю на мені з 10 років: прання, прибирання, прасування, приготування. Я змінювала постільну білизну всім в будинку. Якщо я щось не встигала, то мене не годували. Життя у тітки була важким і безрадісним.
Ще у мене була бабуся. Але вона завжди говорила, що я їй ніхто. Моїх двоюрідних братів, дітей тітки, вона дуже любила, а я завжди була для неї порожнім місцем. Наскільки я зрозуміла з розмов, вона терпіти не могла мою маму і хотіла для свого сина зовсім іншу дружину.
Єдиним щастям було, коли вони їхали всією сім’єю на море і закривали мене вдома без ключів, залишаючи мені макарони і гречку.
Це був і мій відпустк теж: мене не будили в 6 ранку, не вимагали від мене сніданки в ліжку і чай певної температури. У ці від’їзди, я залазила в дядькову бібліотеку і читала книгу за книгою.
Про те, що у мене є квартира, я дізналася в 16, під час чергового від’їзду сімейства. Я знайшла документи в бібліотеці. Я смутно пам’ятала місце, де жила з мамою і татом, а тітка завжди казала, що мої батьки все своє майно промотали.
По приїзду тітки, я вирішила акуратно поцікавитися своїм майбутнім і моїм спадком від батьків. Тітка, задумавшись, повідомила:
– Як тільки тобі виповниться 18, ти підеш. Подякуєш нам за вкладені в тебе сили і підеш.
Доступ в інтернет у мене був – мої двоюрідний брат давав мені свій комп’ютер, коли у нього був настрій. Я як слід пошукала інформацію про подібні випадки і зрозуміла для себе одне: ні в якому разі не підписувати жодних паперів, особливо в присутності нотаріусів.
Коли мені виповнилося 17, мій старший двоюрідний брат з’їхався з дівчиною. За загубленій словами тітки з дядьком, виходило що жив брат в моїй квартирі.
Як не дивно, в 18 років мене не вигнали, і не вигнали і в 19. А в 20 років я зустріла гарного хлопця і челп на дитинку. Я ще вчилася в інституті на бюджеті, а мій хлопець приїжджий, знімав кімнату і працював.
Варто було тітці дізнатися про вагітність, як вона зібрала сімейну раду. До нас приїхала бабуся і вони почали мене вмовляти позбутися заради мого ж блага.
Не порти нам життя. Позбудься нього.
Я відмовилася. Тоді тітка сказала, що мені необхідно з’їздити з нею до однієї людини.
Вона привезла мене до нотаріуса і вони почали мене вмовляти підписати дарчу.
– За все, що я для тебе зробила – перепишеш на мене квартиру. Я могла залишити тебе в дитячому будинку, ти повинна бути мені вдячна, що я цього не зробила. У твого брата скоро буде дитина, невже ти хочеш вигнати його на вулицю?
Моя дитина їх не хвилювало. Чому мене має хвилювати дитина брата?
Я відмовилася, вихопила документи на мою квартиру і втекла.
Я приїхала до свого молодого чоловіка і плачучи, все йому розповіла. Він поїхав разом зі мною виселяти мого брата і його дівчину.
Там була вже бабуся. Мабуть, тітка відразу їй зателефонувала. Бабуся дала мені ляпаса і потягла за собою зі словами:
– Я знайшла тобі лікаря, пішли, справа 10 хвилин. Або переписуй квартиру і народжуй. Вибирай!
Я все життя танцювала під їхню дудку. Але в цей раз я мала намір не здаватися. Ми викликали поліцію і виставили брата з моєї квартири з їх допомогою.
Бабуся з тіткою приходять до мене через день. Пред’являють рахунки за моє утримання, за ремонт в квартирі, кричать на мене. Я перестала їх пускати, коли тітка спробувала вдарити мене в живіт. Такого я навіть від своєї тітки не очікувала.
Оголосивши мене такою же невдячною, як і моя мати, вони залишили мене в спокої. З моїм хлопцем ми розписалися. І такі родичі теж бувають. Іноді я думаю, що в дитячому будинку мені було б краще.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
