fbpx
життєві історії
Мене звуть Ольга, маю 63 роки. Не маю звички їздити ні світло ні зоря в громадському транспорті за дешевою сіллю. Грошей, дякувати Богові, вистачає, і навіть є що відкласти на чорний день. Так ось, мій єдиний син став батьком, а я, отже, бабусею. Одного разу прийшов син із величезним букетом квітів та пачкою моїх улюблених шоколадних цукерок. Якщо я не забираю онука, їм доведеться з’їхати зі своєї орендованої квартири в мою

Добрий день. Мене звуть Ольга, маю 63 роки. Я незаміжня, офіційно пенсіонерка, але де-факто продовжую працювати. Наша фірма досить невелика, тому бухгалтер, яким я і є, сильно не перевтомлюється. А відколи мене перевели на віддалену роботу, претензій до роботи немає зовсім.

Не подумайте, я, хоч і жінка у віці, але чудово володію ПК, не сиджу на лавці перед під’їздом і не маю звички їздити ні світло ні зоря в громадському транспорті за дешевою сіллю. Грошей, дякувати Богові, вистачає, і навіть є що відкласти на чорний день.

Так ось, мій єдиний син став батьком, а я, отже, бабусею. Ой скільки було радості! Назвали онука Богданчиком. Богданом Сергійовичем. Звучить гарно, солідно. За кілька тижнів я до них заїхала погостювати, принесла подарунків онукові, дорослим купила гарний тонкий телевізор із гідною діагоналлю.

Коротше, гештальт закритий, тепер уже молоді точно повноцінна родина.

З такими думками я продовжувала спокійно працювати і займатися своїми звичайними справами. Поки одного разу не прийшов син із величезним букетом квітів та пачкою моїх улюблених шоколадних цукерок.

Виявляється, не все у них виходить гладко з онуком. Він, як голова сім’ї, працює, не покладаючи рук, що, звісно, похвально. А ось із Софійкою, невісткою, виникли проблеми. Точніше, не з нею, а в неї. Справа в тому, що її професія не терпить тривалих перерв і потребує постійного оновлення знань і всіх тонкощів роботи. Словом, продовжити декрет – не варіант.

Звичайно, дитину нема на кого залишити, а на няню на повний день коштів не вистачає. Зовсім. Самі розумієте: коляски, одяг, суміші та все інше. Яка тут няня? Який варіант лишається? Правильно, кохана бабуся. Вона і онука зрозуміє, і суміш розігріє, і спати вкладе, і пограється. Красота.

Ось тільки бабуся, тобто я, зовсім на таке не підписувалася і зовсім не погоджується з цією роллю! По-перше, я маю роботу, яку я кидати не збираюся. Якщо мене там тримають, то щось я вмію.

По-друге, мені всього трохи за 60. Я ще, можливо, чоловіка хочу собі знайти, між іншим. А це діло не з легких і потребує часу та уваги.

Ну і, по-третє, я дуже люблю Богданчика, але скажу вам від щирого серця: втомилася я вже від цих пелюшок, просто втомилась і не хочу.

Батьки невістки взагалі мешкають в іншому місті, далеко. До них онука відправляти зовсім не вийде. Я це розумію. У садок беруть мінімум з 2 років, тобто рік мені потрібно буде просидіти, залицяючись до онука. Я точно перетворюсь на стару клушу без амбіцій і надії знайти своє щастя.

Тому, звичайно, я відмовилася.

І ось через десять днів прийшли до мене всім сімейством. Навіть без дзвінка. Ну я зустріла, замовила їжі з доставкою швидко, а мені навіть віддихатися не дали, поставили такі умови: якщо я не забираю онука, їм доведеться з’їхати зі своєї орендованої квартири в мою. У мене ж “двушка”! Нянчитися з онуком не буде потреби, гроші за оренду квартири вони будуть віддавати знайомій няньці. Виходить, ультиматум.

І що тепер робити? Варіантів особливо ніяких. Або я йду з роботи, або невістка (а це точно не варіант), або вони всією сім’єю переїжджають до мене, суто зі шкідливості, ви ж розумієте.

І ось у мене 2 думки з цього приводу: якось раніше було набагато менше зручностей, і нічого, вирощували не одну дитину, а набагато більше.

Чому зараз все так змінилося? І ще говорила зі своєю знайомою. Вона мала схожу ситуацію, і вона піддалася: звільнилася з роботи, щоб плекати внучку. Так ось потім її і на роботу назад не взяли, і дітям вона стала не потрібна: онучку віддали до садка, а самі продовжили жити, як жили. Жодної подяки.

Можливо, ви щось слушне порадите, бо в мене ситуація тупикова. Сподіваюся, серед коментарів знайду якусь розумну пропозицію, щоб такого зробити, як воно правильно.

Ніколи не думала, що відмовлятиму рідному синові у допомозі. Але, як кажуть, людина припускає, а Бог знає. Дякую всім за увагу до мого допису.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page