Мене звуть Валентина, мені 57 років. Я була заміжня, але дітей у мене немає, так вийшло.
З чоловіком ми розлучилися, він потім знову одружився, у нього все добре, тільки я після цього заміж так і не вийшла.
У мене є сестра Оксана, а у неї дочка Олена. Після батьків нам дісталася хороша квартира, ми її продали і кожна з нас змогла купити собі двокімнатну квартиру.
Я працюю в паспортному столі і мені приділяє увагу мій колега, але я побоююся, що і він мене у якийсь момент покине.
Але Євген, так його звати, робить все, щоб я так не думала, і я погодилася з ним жити, ми вирішили розписатися.
Та коли про це дізналася моя сестра Оксана, то вона одразу встала на диби. Адже вона хотіла, щоб я продала свою квартиру і купила собі кімнату в комуналці, а їм віддала б найбільшу частину грошей і її дочка змогла купити б собі однокімнатну квартиру.
Мені було дуже прикро, адже ніхто з них за мною не доглядав, коли я дуже захворіла і не працювала. У мене іноді і поїсти нічого було, а вони самі приходили з порожніми руками і питали, чи є у мене щось поїсти і попити.
Спасибі Жені і моїм друзям, які допомогли мені в скрутну хвилину. А тепер родичкам мою квартиру подавай – бачте, у мене дітей же немає. Так що мені тепер – і не жити, чи що?
Я була дуже ображена на свою рідню, я їм відмовила. Тоді вони хотіли мене сховати в клініку, але, щойно дізналися, що у мене є чоловік, відразу всі подібні спроби припинили.
Я дуже вдячна Жені, що він дав моїй рідні відсіч.
У дочки Євгена, Вероніки, життя теж не склалося – чоловік її покинув, і вона залишилася сама з двома дітьми. Вона сама їх піднімала, як могла, працювала на двох роботах, щоб у її дітей було все, як у повних сім’ях.
І тоді ми з Євгеном вирішили, що він переїде жити до мене, а свою квартиру віддасть дочці.
Оскільки Женя отримував пенсію і працював, то ми вирішили, що будемо віддавати Вероніці всю пенсію, а самі будемо жити на дві зарплати, я думаю, нам вистачить.
Але Вероніка знайшла собі роботу за фахом. Вона починала працювати в відділенні банку простим помічником, працювала з клієнтами, допомагала їм, а потім пішла по кар’єрних сходах і зараз завідує філією банку.
Зарплата у неї, самі розумієте яка, але ми все одно їй допомагаємо.
Вероніка зустріла молодого чоловіка, він полюбив і її і її дітей, вони одружилися, словом, у дівчинки життя налагодилося.
Тепер ми могли спокійно з Євгеном поїхати на море – хотіли відпочити від всіх колотнеч, які у нас трапилися останнім часом.
Але тут нас запросила на день народження Оксана, і знову почала розмову про квартиру, але я її обірвала і сказала, що квартиру я вже заповіла Вероніці, тож вона їм не дістанеться.
Ось тут я почула про себе багато чого, навіть того, що я про себе не знала!
Ввідтоді сестра зі мною не спілкується, та й не тільки сестра, а й її дочка, але мені це вже все байдуже, це навіть на краще, не будуть більше вони мене діставати своєю квартирою.
Я не розумію таких родичів: вони не піклуються про тебе, не допомагають тобі в скрутну хвилину, але за квартиру готові на все.
Тож щоб цього не було, я так і зробила. Я пішла до нотаріуса і написала заповіт на Вероніку: вона дуже мені допомагала разом з Євгеном, коли я хворіла, я думаю, що дівчинка заслужила цю квартиру. У будь-якому разі, стосунки у мене з Веронікою і її дітьми добрі, не те, що з власною ріднею.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
