fbpx
життєві історії
Мені 29 років, заміжня. Одружилися з чоловіком Богданом відносно недавно. І все у мене добре. Але останнім часом мене турбує одне важливе питання. Чоловік дуже хоче дитину, а я не можу зрозуміти – чи готова я до дітей? І все більше мені здається, що ні, не готова. А чи буду колись взагалі готова? діти знайомих  мене дратують. Я намагаюся триматися від них на відстані. І як же мені в такому випадку народжувати?

Мені 29 років, заміжня. Одружилися з чоловіком Богданом відносно недавно. І все у мене добре. Але останнім часом мене турбує одне важливе питання. Чоловік дуже хоче дитину, а я не можу зрозуміти – чи готова я до дітей? І все більше мені здається, що ні, не готова. А чи буду колись взагалі готова? діти знайомих  мене дратують. Я намагаюся триматися від них на відстані. І як же мені в такому випадку народжувати?

Мені 29 років, заміжня. Одружилися з чоловіком Богданом відносно недавно, він старший на кілька років.

Обоє працюємо,і чоловік, і я отримуємо пристойні, за мірками нашого міста, зарплати, живемо в своїй квартирі, правда в маленькій, але поки нас двоє, місця нам цілком вистачає. І ось чоловік почав все частіше заводити мову про дитину.

Треба сказати, що після весілля ми вирішили пожити рік для себе, попрацювати. Прийняли рішення не вкладатися в більшу за розміром квартиру, а купили землю, на якій плануємо побудувати будиночок для постійного проживання. Це моя мрія – власний будинок, і я дуже рада, що ми зробили перший маленький крок до її здійснення. І ось я не можу зрозуміти, чи  хочу я саме зараз дитину, а, якщо чесно, то вважаю, що час не найпідходящий.

Намагаюся дивитися на ситуацію з двох сторін. По-перше, біологічний годинник цокає, це так. Близькі друзі і родичі вже у відкриту говорять мені, що тягнути більше не можна, і треба народжувати. Богдан. як я вже сказала, також мріє про дитину, і навіть про двох. І мене відвідують думки, раптом пізніше я зрозумію, що готова до материнсва, захочу народити, але вже не зможу? Он скільки таких випадків! Часто-густо пари безуспішно намагаються роками. І треба пробувати зараз, поки можу.

Але з іншої сторони… Не те, щоб я не любила дітей. Я, скоріше, до них байдужа зовсім. Мене досить рідко розчулюють чужі дітки, у мене не виникає бажання взяти їх на руки, пограти, посюсюкать з ними, або ще що. Скоріше, вони  мене дратують. Я намагаюся триматися від них на відстані. І як же мені в такому випадку народжувати? Раптом я і до свого малюка не відчую те, що повинна відчувати мати? Не полюблю його і зрозумію, що такий крок на даному етапі мого життя – помилка?..

Раптом це стане причиною того, що я не буду приділяти дитині достатньо уваги, любові, і не зможу правильно його виховати? В той же час, на чоловіка в мене часу і сил стане набагато менше. Плюс, якщо я піду в декретну відпустку, я тимчасово не зможу заробляти, а отже, з нашою мрією про будинок все стане туманним, і невідомо, коли ми почнемо і закінчимо. А жити в нашій маленькій квартирці вже з дитиною, м’яко кажучи, тісно.

Чи зможу я потім вийти на роботу, і не бігати по лікарняним з дитиною, а заробляти, щоб допомагати чоловікові? Всі ці питання в моїй голові кожен день мене дуже турбують.

Раптом я так ніколи і не наважуся на дитину, а в зрілому віці зрозумію, що зробила найбільшу життєву помилку, так і не ставши мамою? В той же час, знаю людей і пари, які чудово і щасливо живуть і без діток.

Не знаю, як прийняти правильне рішення, від цих думок зовсім перестала радіти життю. Звичайно, я обговорювала з Богданом цю тему, і він мене заспокоює, що всім лячно, всі переживають, що не впораються, що повністю неможливо підготуватися до цього кроку. Але мене його слова повністю не заспокоюють.  Я звикла, що мій час належить тільки мені і коханому чоловікові і, мабуть, не готова його витрачати на дитину.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook