Мені 30 років, я – мама 4-х дітей: троє з них – народжені мною, і старша племінниця, яку я виховую, бо її рідної мами немає на світі.
Розповідь моя не про сумне, а про те, як я залишилася одна з ними, і про те, що я щаслива, не дивлячись на всі складнощі.
Я вийшла заміж в 21 рік, з великого кохання, і все було так романтично, як в казці! З колишнім чоловіком ми були на одній хвилі, жили без сварок і непорозумінь (тепер я розумію, що потрібно було відстоювати свої кордони, а не бути ідеальною).
Після весілля ми захотіли дитинку, але у нас не виходило, і лікарі говорили, що мало шансів, тільки якщо ЕКО і то не факт…
І ми вирішили, що молоді, будемо подорожувати, а пізніше усиновимо дитинку. Звичайно, я молилася кожен день, і через місяць дізналася, що при надії. Народилася донечка, диво! Потім – 2 роки по тому – синуля, потім знову 2 роки – і донечка.
Але наші стосунки з чоловіком ставали все гіршими, а я все дорослішою. Я намагалася врятувати наш шлюб і винила в усьому себе. Придумала, що потрібно їхати туди, де було весілля, пожити знову в цьому будинку з дітками. Поїхали, а він покликав туди своїх друзів, аби не залишатися зі мною наодинці…
Я відчувала себе такою невпевненою в собі (так, після 3 діток я на 20 кг поправилась), і малятку було всього 6 місяців на той час. У мене піднялася температура 40, а він ігнорував мене. Потім я не витримала і запитала:
«Що мені ще зробити для тебе, щоб ти звернув на мене увагу і щось зробив для мене?»
Він відповів: «Ти не та жінка, для якої я щось буду робити». В цей час я годувала дитину.
Я зібрала речі, дітей і пішла до мами. Чесно, я думала, що він поверне нас, зрозуміє, якщо втратить… Але неі! Він мене спеціально провокував, щоб потім усім говорити, що я сама пішла.
У перший рік я не пам’ятаю себе, я працювала (він фінансово майже не допомагав), займалася дітьми, і звичайно, своєю зовнішністю. Скинула зайву вагу, але любов до себе не з’являлася. Тоді я стала займатися духовним: прощенням, прийняттям себе і ситуації.
Саме тоді я знайшла себе, відчула вдячність до колишнього чоловіка за ці складності. В один день я зважилася і купила квитки в один кінець в Одесу (адже я мріяла жити біля моря). А коли, якщо не зараз здійснювати свої мрії?
Зі столиці ми поїхали рік тому і ні на секунду не пошкодували про це. Так, багато хто не розумів мене, але також і багато підтримували. Як я сама з купою дітей поїду туди, де нікого у мене немає? А я не боялася, я слухала своє серце. І я щаслива! Я знаю, що ще вийду заміж і народжу ще діток. І я так хочу, щоб всі ті жінки, що залишилися з дітками, не сумували, знайшли себе, і пробачили!
З приводу племінниці. Мій колишній чоловік був хрещеним батьком моєї племінниці, і коли нашій молодшій доньці було 4 місяці, а племінниці 9 років, її мами не стало, і єдиною людиною, хто міг хоч якось її розуміти і підтримувати, була я. У неї є тато, мій брат, і він її дуже любить, просто у нього був нелегкий час, і звичайно, дівчинці потрібна мама.
Перший час Ілонка була постійно у нас в гостях, а коли через кілька місяців ми розійшлися з чоловіком, то вже стали жити разом, вона називає мене мамою. Зараз їй 11 років, і вона моя донечка. Ми живемо разом великою родиною, допомагаючи один одному.
Я не вирішувала: взяти її чи ні. Я завжди любила її як дочку, тому природно якось склалося, що я стала їй мамою, і ми говоримо про маму, що вона любить і захищає її на небі з ангелами, а я – на землі.
Я влаштувалася на роботу в турагенство, робота моя мені неймовірно подобається, я щаслива! живу для себе і дітей, і чекаю на свою долю!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
