Мені 35 років. Живу з чоловіком вже півтора року. Кохаю. У нього дочка від першого шлюбу, з якою у нас хороші відносини. Дівчинку я полюбила, спілкуємося.Чоловік витрачає багато коштів на дочку, і, що найдивніше, мені абсолютно не шкода грошей на дівчинку. Він її любить і я цьому рада. Артем пропонує одружитися. Він хоче спільних дітей, але я ще занадто молода для цього!
Мені 35 років. Живу з чоловіком вже півтора року. Кохаю. У нього дочка від першого шлюбу, з якою у нас хороші відносини. Дівчинку я полюбила, спілкуємося.
Живемо добре, у фінансовому плані проблем немає. Працюємо обоє. Чоловік витрачає багато коштів на дочку, і, що найдивніше, мені абсолютно не шкода грошей на дівчинку. Він її любить і я цьому рада. Артем пропонує одружитися. Весною хочемо оформити свої стосунки офіційно.
І очь тут постало питання про дітей. А тут – заковика…
Справа в тому, що я раніше я допускала цю думку, але зараз вважаю, що ще замолода для цього! І все ж я погодилася спробувати, бо Артем наполягає, постійно говорить, що хоче спільну дитину. Але у нас все не виходило. Пішла до лікаря і у мене, виявилося, є певні проблеми. І в останній раз, коли була неї, вона запитала, чи збираюся я народжувати взагалі. І тут мене наче осяяло: не хочу дитину!
Думка про дітей і декрет викликає у мене тремтіння. У мене є племінники, і я їх люблю. Але коли я думаю про те, що мені доведеться стати матір’ю, стає моторошно. Перед очима картина – я постійно сиджу вдома, без власних грошей, в чотирьох стінах. Кожен день – одне й теж. Ночі не спати, нікуди не піти. Постійно бути прив’язаною до дитини. Так, я абсолютно не хочу дитину! Я взагалі не розумію, навіщо мені народжувати?
Навіщо переносити все це при виношуванні і народженні, щоб потім ще 3-4 роки жити не для себе, а для іншої людинки?
Я розумію, що я якась неправильна. Я повинна хотіти дітей І, звичайно ж, я не кажу нікому, що ця думка викликає в мені смуток і відчай. Всі кричать, що дитина – щастя. Але я не бачу в цьому щастя. У чому воно?
Спочатку ти народжуєш, потім сидиш з ним цілими днями, не приділяєш часу собі, товстієш. Нікуди не ходиш, відпочити не можна. Навіть прибратися в квартирі часу немає. Я не бачу в цьому щастя! Я не знаю, як бути далі зі своїми думками і чи варто взагалі ставати мамою. А раптом я не зможу полюбити дитину і зіпсую життя собі і їй? Ще й Артему на додачу. До того ж, що ми з чоловіком можемо перестати любити одне одного через маленького, бо у мене не буде часу на чоловіка. Ось такі у мене аргументи проти материнства, і покищо вони сильніші за потенційні плюси, яких я ізагалі не бачу.
Автор: Валерія
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!