Мені 36 років, мамі 61. Перспективи дочекатися, коли вона полине до Бога, та почати жити, я не маю.
Все життя з раннього дитинства мама змушувала мене робити тільки те, що вона хоче. Причому зовні все це звучало дуже благонамірно.
– Не ходи на перший урок – ти маєш виспатися.
– Не поїдеш до літнього табору – там брудно та холодно.
Вона знаходила десь для мене відповіді на контрольні та варіанти екзаменаційних квитків, потім за гроші «вступила» мене до вишу, який мені був абсолютно не потрібен, а просто для того, щоб говорити всім, що у мене вища освіта. До університету я теж толком не ходила, бо весь час треба було спати. Мама досі вважає, що я весь час маю спати.
Вона не дозволила мені навіть пробувати шукати роботу, а завела мені трудову на підприємстві своєї знайомої. При цьому коли я говорила, що працюватиму,у відповідь чула: «Я ж знаю, що ти не зможеш так рано вставати, а якщо ти не виспишся, ти будеш не продуктивна і млява».
Все, що я роблю – потихеньку допомагаю оптовикам на величезному ринку. Мати не заперечує, бо ходити туди можна у будь який час.
Вдома мама весь час розповідає мені і, найголовніше, всім своїм подругам, яких у неї море, що я ні до чого не пристосована, безпомічна і без неї – ніхто.
Іноді я стараюся прокинутися рано, щоб мати не помітила, і вислизнути на свій ринок. Найчастіше вона прокидається і, швидко вискочивши, зачиняє двері і ховає ключ, щоб я не могла вийти, а якщо вдається вийти, то ввечері конфлікт через те, що я пізно прийшла.
Мама відвадила всіх моїх знайомих, а їх і так було мало, щоб вони не розповідали мені, як вони сплять усього по 4-5 години, потім зовсім самостійно працюють, закохуються, одружуються, ходять у гості та приходять додому за півночі.
Скажете – піди працювати, винаймай квартиру, живи сама і дбай про себе самостійно. А чесно сказати, я всього цього справді не вмію робити. І вона це знає, тому часто каже: «Йди, я подивлюся, як і на що ти житимеш».
Я не маю професії, я майже не вчилася, а чому вчилася – давно забула. Я навіть готувати не вмію, мама одразу каже, що я все роблю неправильно і знову ж таки, всім про це розповідає.
Одного разу випадково справді з’явився у моєму житті чоловік. Чи треба говорити, що за першої ж їхньої зустрічі вона «з добрими намірами» повідомила «всю правду» про мене, і він потім зник з мого життя?
Я розумію, що вся суть цих заходів лише в одному, щоб я ніколи нікуди від неї не поділася. У мами справді нікого немає, крім мене. Але ж я не домашній песик! Але я її не покинула, а от власне життя пропало.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.