fbpx

Мені 46 років і у мене звичайна, але багатодітна сім’я. У нас з дружиною п’ятеро хлопчаків. Ми давно вже мріяли про донечку, але все ніяк не виходило. Ось так і вийшли у нас п’ятеро богатирів. Той осінній день не віщував нічого особливого. По дорозі на роботу я завжди, вже протягом 15 років шлюбу, викидав сміття

Мені 46 років і у мене звичайна, але багатодітна сім’я. У нас з дружиною п’ятеро хлопчаків. Ми давно вже мріяли про донечку, але все ніяк не виходило. Ось так і вийшли у нас п’ятеро богатирів.

Той осінній день не віщував нічого особливого. Все, як завжди, по дорозі на роботу я завжди, вже протягом 15 років шлюбу, викидав сміття. І цей день не відрізнявся від тих. Я так само зібрав з ранку сміття, поцілував дружину і діточок і пішов.

Коли підходив до сміттєвих баків, я почув плач дитини. Я не міг зрозуміти звідки він долинає, але я виразно чув саме дитячий плач. Я підходив до сміттєвих контейнерів ближче, а плач дитини було чути все виразніше.

Коли я підійшов майже впритул, я чітко розумів, що плач дитини доноситься саме з сміттєвих баків! Я підбіг. Малюк був закиданий сміттям. Я почав відкидати пакети зі сміттям, і ось нарешті я добрався до нього!

Господи… Те що я побачив…

Зовсім крихітний згорток, в зовсім тонкому покривальці, наплакався до такої міри, що вже аж синій…

Я й сам заплакав від побаченого. Ну як же так… Як можна викинути в сміттєвий контейнер живого чоловічка?..

Я взяв її на руки, вкрив її своєю курткою і, притискаючи до себе, побіг з нею додому.

На порозі мене зустріла моя дружина Світлана. Вона дивилася на мене величезними очима і не розуміла, що відбувається.

Я все їй пояснив. Світла зі сльозами переповила дівчинку в чисті пелюшки, закутала в тепле покривало і нагодувало тепленьким молоком. В цей час я викликав швидку і міліцію.

Дружина не спускала дитину з рук, притискаючи її до себе, Світлана дихала їй на обличчя, щоб малятко зігрілося швидше. Маючи свої п’ятьох синів, ми просто не могли ставитися до всього цього спокійно, наші серця просто обливалися сльозами. У дівчинки зовсім вже не було сил плакати, вона заснула.

Приїхали медики і поліція. Я все розповів, як є. Вони забрали дитину і відвезли кудись.

Ми не могли зі Світланою прийти до тями. Я не пішов на роботу і ми весь день не знаходили собі місця.

Ми дзвонили в лікарню кожну годину, щоб дізнатися як ця маленька крихітка себе почуває …. На всі дзвінки нам відповідали, що дитина в критичному стані від переохолодження.

Пройшов цілий місяць, і дівчинку  нарешті перевели в звичайну палату. Їй потрібен був хороший догляд.

Порадившись з дружиною, ми вирішили, що це нам знак… Подарунок долі від Бога… Адже ми завжди хотіли дочку, а виходили тільки хлопчики.

Ми тут же зайнялися оформленням всієї необхідної документації, для того, щоб маля удочерити. Це зайняло у нас майже півтора місяця, але ми впоралися. За цей час наша Марічка (таке ім’я ми дали дівчинці) остаточно видужала, і ми змогли забрати її додому.

Ми були найщасливішими людьми! У нас з’явилася довгоочікувана донечка, а у наших п’ятьох синів довгоочікувана сестричка.

Ось таке щастя ми отримали з сміттєвого контейнера.

Марійці зараз вже 5 років. Брати її звичайно оберігають як алмаз. Постійно сперечаються хто з них буде відводити її в дитячий садочок, а хто – забирати. Навіть розклад уклали собі.

До слова, ту жінку, яка викинула маленьку Марічку в сміттєвий контейнер, так і не знайшли… І, як би там не було, але ми тій матері, яку і назвати цим словом складно, вдячні за прекрасну дівчинку, наше сонечко!..

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page