Мені 55 років і мені набрид чоловік. Життя останнім часом перетворилося в день бабака. Діти виросли, почуття до чоловіка згасли і живемо з ним просто як сусіди, ніяких спільних цілей. І ось одного дня я зустріла своє шкільне кохання. Навряд чи мене зрозуміють діти і рідні…
Цікаво те, що все сталося відразу після того, як мені виповнилося 55 роки. Діти вже дорослі і приділяти їм час не потрібно. Почуття до чоловіка згасли і живемо з ним просто як сусіди, ніяких спільних цілей. Тут не те що кожна жінка, а кожна людина втомиться жити в такому стані!
І ось одного дня я зустріла своє шкільне кохання. Зазвичай люди в моєму віці рідко відчувають яскраві почуття до незнайомців або старих знайомих. Але тут на мене так навіяло тими ностальгією і емоціями, що в душі прокинулися ті почутті, що були у мене в школі. Відразу відчула себе тією дівчинкою, яка закоханими очима дивилася на хлопчика з першої парти… І тепер ось він, поруч, дорослий, гарний…
Ми почали з ним спілкуватися і відразу стало зрозуміло, що у нього така ж ситуація, як і в мене. Ми були як дві рідні душі, що розпрощалися лише на деякий час. Я відразу зрозуміла, що якщо в школі у нас не вийшло, то саме зараз є реальний шанс! Мені було важко прийняти ці думки, адже у мене діти і чоловік, проте опиратися поклику серця не могла.
Мене не цікавили ні мій чоловік, ні мої. Мені дійсно було все одно, що вони подумають.
Ми з Олегом почали зустрічатися, і зараз я розумію, що у нас з ним все серйозно і я навіть готова розлучитися. Звісно, я чітко розумію, що діти мене не підтримають і не зрозуміють, як і чоловік. Більш того, мене не зрозуміє моє оточення, друзі, рідні. Проте в душі я розумію, що мені байдуже! Я просто хочу знову відчути ті любов і емоції, що у мене колись були, стати щасливою. Можливо це неправильно, але як це перебороти?
Не знаю, як відреагують діти, коли дізнаються про мій вчинок, але знову ж таки, це ж моє життя, а не їх.
Чому я повинна звітувати перед дорослими людьми? Можливо, вони не зрозуміють мене, але чи так це критично і важливо? Адже вони, як і раніше, залишаться моїми дітьми, з якими я можу продовжувати спілкування. Так, не так як це було раніше, але продовжувати, а не забути їх, як це буває в деяких сім’ях.
Поки що я не знаю, куди я йду і що в підсумку з усього цього вийде, але мені чомусь здається, що все – правильно, що так має бути. Мені дуже добре з Олегом! А життя залишилося не так вже й багато, і я не хочу провести весь його залишок з нудьгуючим чоловіком, для якого я вже нічого не значу, і дітьми, що давно з нами не живуть.
Хочу бути коханою! Навесні ми вирішили з Олегом офіційно розлучатися зі своїми супутниками і будувати спільне життя.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
