Мені 68 років і я доживаю свою старість з сорокап’ятирічним сином, який ніде не працює.

Чоловіка не стало сім років тому. В нас з ним єдиний син Тарас.

Виховували його добре, але десь, мабуть, таки опустили.

Коли він сказав, що одружується на Тетяні, я була неймовірно щаслива, до того ж, вона вже була при надії.

Відгуляли скромне весілля, а за чотири місяці в нас з’явився онук.

Жили діти в квартирі з бабусею Тетяни. Вона була кволою і їй потрібен був догляд. Після того, як її не стало, за два роки, квартиру успадкувала наша невістка, і сина, мого онука, там прописала. Наш Тарас по документах був прописаний у мене в квартирі.

Була в Тараса і робота і сім’я. Але так сталося, що одного дня опинився не в тому місці не в той час, як то кажуть.

“Попав” він на сім років, правда, випустили трішки раніше.

За той час Тетяна з ним розлучилася, забрала дитину і виїхала до своєї мами, яка на той час працювала в Німеччині.

Прийшлось Тарасу повернутися до мене в квартиру.

Роботу після всього йому було знайти важко. Більше сидів дома, ніж працював.

А останніх років чотири так взагалі і копійки не приносить.

Живемо на мою пенсію, але її не хватає. Син хоче і добре поїсти і одягнутися, ще й друзів до нас приводить.

Я його і годую, і одягаю, і перу, хоча не раз чула від сусідів, що треба гнати його з хати.

Читайте також: Поки ми з чоловіком городами займалися, син з Соломією в нашій квартирі поґаздували. Мені в листопаді до сімейного потрібно було. Гріхом ж було не зайти в квартиру. Я ще здивувалася, бо Остап перепитав, коли саме прийду, щоб двері відкрити, в мене ж є ключі. Свої рідні стіни я не впізнала. Нові двері, вікна, кухня, наша з чоловіком спальня. Я зрозуміла, повертатись нам нікуди. В селі доживати старість будемо

Але я не можу, він моя єдина дитина. Шкода мені його. Якби ж Тетяна його не покинула, він би був геть іншою людиною.

В мене є онук, але я його не бачила вже стільки років. Тетяна могла б нам привести його, як-не-як, а ця квартира також колись йому перейде. Могла б хоч трохи Тетяна з сином нам з Тарасом допомогти…

Я не знаю, що робити? Як жити дальше, а головне, за що?

Автор – Наталя У.

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua