Мені б вже щоб дочка хоч за когось заміж вийшла, а то сусіди косо дивляться, рідня перешіптується. Доні вже 32, а про заміжжя чи хоча б постійні стосунки навіть не думає…
Дочка в мене – красива дівчина, зі школи в неї були хлопці-залицяльники. Але вона на них не звертала уваги, вчилася, і тоді я цьому дуже раділа. Дочка хотіла сама вступити в університет до Києва і знала, що в мене грошей немає, адже виховую я її сама. Наше село недалеко від столиці, і дочка цілеспрямовано йшла до своєї мрії.
Але ось вже й університет юридичний закінчила, працює, мені допомагає, ремонт в будинку зробили, а в Києві вона квартиру знімає. Купила машину – одним словом, донечка в мене в шоколаді, як кажуть. Відпочивати он по два рази на рік літає. А зятя мені не веде! А вже ж онуків хочеться, та й сусіди косо дивляться, рідня перешіптується.
Доні вже 32, а про заміжжя чи хоча б постійні стосунки навіть не думає.
Головне в неї – робота, подруги, до мене часто навідується. Але жодного разу не привела знайомити зі мною хлопця.
Мені б щоб дочка вже хоч за когось заміж вийшла! Я їй кажу, що вже час жіночим життям жити: дітей народжувати, про родину думати, піклуватися не лише про себе. Але Таміла нічого й чути не хоче. Такі розмови одразу присікає, говорить, що сама розбереться.
А найбільше б я хотіла, щоб вона за Дмитра заміж вийшла, він її кохає ще зі школи, досі не жонатий. Хлопець хазяйновитий, руки золоті. Він нам ремонт робити допомагав, так я все їх намагалася посватати, але марно.
Щось мені вже не віриться, що моя Таміла заміж колись вийде і подарує мені онучат…
Автор – Олена М.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без згоди автора суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
