Мені майже 30 років, звуть Кароліна. Я заміжня, виховуємо з чоловіком Романом доньку Міланку. У мене добрі стосунки зі свекрухою. Вона, можна сказати, замінила мені рідну маму, бо моєї мами, на жаль, уже немає з нами.
У мене склалися теплі стосунки з усією рідною чоловіка, крім його старшого брата. Ярослав спочатку не сприйняв мене. Я не розуміла в чому причина, спочатку намагалася вийти на дружнє спілкування з ним, але він не йшов на контакт. Ну, ні – так ні.
Ярослав живе в цивільному шлюбі близько 8 років. З його дружиною у мене стосунки теж не склалися, Ларисі я чомусь теж не припала до душі. І я зрозуміла причину трохи згодом.
У листопаді у мами Романа Ірини Степанівни був ювілей, а оскільки ми живемо недалеко один від одного, я часто їй допомагаю. Ось і ювілей влаштувала їй я, замовила кафе, сплатила все, запросила всіх родичів, друзів сім’ї, колег свекрухи: все-таки 55 років, вихід на пенсію.
У призначений день ми зібралися в кафе. Все йшло добре, поки дружина брата мого чоловіка не почала до мене прискіпуватися по дрібницях, мовляв, я постійно втручаюся в усі справи, я улюблена невістка, а вона завжди осторонь. Ніхто її за людину, мовляв, не вважає. Я намагалася їй пояснити, що ми маємо рівні права, і я не претендую на «звання кращої». Але потім Лариса заявила, що не любить мене, і що я хочу забрати її чоловіка.
Я засмутилася, адже ми з ним майже не спілкуємося! Але тут Ярослав втрутився сам, повів її, заспокоїв, а потім підійшов до мене, вибачився за свою дружину, і тут його прорвало. Він сказав, що закохався в мене з першої нашої зустрічі, тому й ставлення до нього до мене таке. Намагався віддалитися і викорінити свої почуття до мене.
Я не знала, що сказати. Сказати, що я остовпіла від такого повороту подій, це нічого не сказати. Адже я майже 5 років вважала, що він мене не переносить, а тут таке. Тільки дивом мій чоловік не почув цієї розмови. Я спробувала перевести все на жарт, але Ярослав був серйозний, і я бачила це. Мені стало ніяково. Я не знала, що й сказати, просто спустила все це самоплив.
Два тижні тому Ярослав приїхав до свекрухи з речами. Із дружиною розійшлися. Я про його приїзд нічого не знала, оскільки була у відрядженні. Повернувшись, я поїхала до свекрухи забирати доньку, а там він сидить з нею, і більше нікого немає. Ми сіли за стіл, він налив чай, я почувала себе так, наче я сиджу на розпеченій сковорідці. Ярослав поводився так, ніби ми завжди були найкращими друзями, вибачився за все, що наговорив мені, сказав, що він ніколи не посміє вчинити з братом по-свинськи, і я трохи розслабилася.
Минуло кілька днів із тієї розмови. Він прийшов до нас у гості. Роман збирався на роботу, залишилися ми втрьох. Він пішов грати з донькою, а я почала готувати вечерю. Через годину Ярослав увійшов у кухню, сказав, що малеча дивиться мультики. Я запропонувала йому чай. Не знаю, що в цей момент сталося в його голові, але тут у його понесло. Казав, що пішов від дружини заради мене, що він любить мене і йому потрібна лише я.
Я намагалася поговорити. Він заспокоївся, вислухав мене і ніби погодився з моїми аргументами, але сказав, що нічого не може з собою вдіяти. Я розумію, почуттям не накажеш, і я не можу наказати йому розлюбити мене, але мені від цього не легше.
Я не хочу, щоб Роман і Ярослав непорозумілися через мене, адже вони рідні брати, та й мовчати про це я не можу. Я вже не знаю, що робити.
Сказати про це Ромі чи ні? Я почуваюся якимось підлітком. Тяжко ще й від того, що він зараз тут і повертатися до Лариси не планує, я уникаю зустрічей з ним, особливо віч-на-віч. Але я бачу, як він дивиться на мене, і рано чи пізно це помітять і мій чоловік та свекруха.
Я люблю Романа і не хочу його обманювати.
Порадьте, як правильно вчинити? Сказати чи промовчати?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
