Коли я познайомилася зі своєю свекрухою, то реально була здивована. На той момент їй було всього 45 років. Ви навіть не уявляєте, як вона виглядала: блондинка фарбована з яскравим макіяжем і рожевою помадою. Я ще тоді подумала, незабаром пенсія, а вона все молодиться.
З довгими нігтями, підбори, сукні з блискітками. Швидше за все, підлаштовується під атмосферу – працювала вона тоді в салоні краси.
Ми відгуляли скромне весілля та переїхали до Ігоря. Ні про який домашній затишок не могло бути й мови. Ніхто нам борщі не варив і вареники не ліпив.
З ранку Анна Валеріївна йшла на роботу, а після обіду займалася своїми справами: доглядала себе, відвідувала спортивний зал, бігала по друзях, відпочивала, ходила по майстер-класах, зустрічалася з шанувальниками. (забула написати, з чоловіком, батьком Ігоря, вона розлучена).
Я в неї одного разу навіть вирішила запитати: “Чи не складно вам у ваші роки вести такий активний спосіб життя?” Так вона мені відповіла: “А про які роки йдеться?”.
Вдома їсти не готує та не харчується. Хіба що бутерброд та обід у кафе. Ось такі от справи!
З моменту весілля минуло два роки, як я дізналася про свій цікавий стан. Це сталося перед її днем народженням. Звісно ж, не обійшлося без поганого самопочуття.
Було так погано, так нудило, а вона вирішила запросити в нашу квартиру своїх подруг, дехто був з чоловіками. Мій чоловік зрозуміти не може, що робити і як допомогти, покликав її, а вона відповідає:
– Та мало що, мабуть, щось не те з’їла.
Після того, як чоловік зізнався, що я чекаю дитину, вона розчарованим тоном додала:
– Дивні ви! Ні, щоб для себе хоч трохи пожити, – ох і майбутня бабуся, подумала я.
Після появи на світ онучки нічого в житті Анни Валеріївни не змінилося. Все також ходила на роботу та бігала по подругах. До онуки практично не підходила і уваги не приділяла.
Хіба що по-агукати і брязкальцем помахати. Якось вона прийшла додому, а я тут розриваюся – одяг випраний повісити треба, малюк вередує, а вона пішла собі каву зварити.
Я прошу її потримати на руках онуку хоч десять хвилин, а вона вдає, що не чує – навушники одягла і музику слухає. Допила свою каву, миттю переодягнулась і побігла у своїх справах. Я чоловікові розповідаю, а він нічого сказати і зробити не може – така в нього мати! Потрібно змиритись.
Донечка підросла, ми з чоловіком самі її виховували, бабуся ж особливо не брала участі. Вона сказала, що у няньки не наймалася і якщо ми хочемо дітей, то маємо самі думати, як з ними справлятися.
Навіть ночами приходити перестала. Десь пів року тому вона прийшла по речі і переїхала до якогось чоловіка.
Тепер приголомшила нас про майбутнє заміжжя. Це взагалі нормально? На онучку уваги не звертає, нас погуляти не відпускає, зате сама живе на всі сто.
Моя мама з татом живе в іншому місті, яке знаходиться за сто кілометрів. Я впевнена, що кращої бабусі в усьому світі не знайти, вона б від онучки не відходила, тільки не може часто приїжджати. Має зі здоров’ям проблеми. А от якби була можливість перебувати поруч, то вона б і шкарпетки їй в’язала, і вареники ліпила.
Між іншим, вона нам часто гостинці висилає і в’язані речі в тому числі. Різниця у віці у неї зі свекрухою лише п’ять років.
Я дуже розчарувалася в своїй свекрусі. Дуже.
Скільки б я не намагалася поговорити про це з чоловіком, щоб він умовив її посидіти з дитиною, а ми пішли б розвіялися, тільки він не хоче псувати з нею стосунки. А в неї не прокинеться бабусин інстинкт. Якщо він взагалі у ній закладений.
Ось скажіть мені, люди добрі, хіба справжня бабуся так буде поводитись з рідною онучкою?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
