Мені неймовірно все сподобалося у суботу в свекрухи на шашликах! Під кінець вечора я вирішила подякувати щиро Олені Петрівні за частування, але я випадково побачила, як вона дає гроші своїй дочці – цього я ніяк не очікувала.

Отже, мій чоловік має молодшу сестру, Іринку. Мила дівчина, схожа на брата, як дві краплі води. Я не вважаю її поганою людиною, але розумію, що її виховували трохи неправильно, дуже балували. Ну, як на мене, принаймні.

Дівчина, звичайно, повинна поводитися як дівчина, але можна вже й трохи подорослішати, коли тобі виповнилося, вибачте, 30. Хоч би трохи!

А Іринка дорослішати не збирається. Справді, навіщо? У неї є чоловік, високий блондин із модною зачіскою, який досить гарно заробляє, тому вона може сидіти вдома і займатися улюбленим хобі: виготовляти ароматизоване мило за формами. І всі начебто щасливі.

Батьки купили Ірині й Денису, моєму чоловікові, по квартирі. Непоганий старт для сімейного життя, я вважаю. Мені батьки, наприклад, побажали удачі і навіть на весілля вручили якийсь величезний набір радянського посуду, ну хоч на тому спасибі.

Тож зі своєю свекрухою я у дуже добрих стосунках. І завжди змушую Дениса ходити на сімейні свята, які він найчастіше воліє уникати.

Собі батьки Дениса збудували будинок за містом. Завели там господарство, суто для душі, садок. Мабуть, щоб згадати сільське дитинство, але не надто перенапружуватися. Вони вдвох гарували по два десятки років, працюючи за кордоном. Щоб і в них, і в дітей зараз було нормальне життя. Дуже гідний вчинок, я вважаю.

Тепер ось відпочивають. Ну і прекрасно!

Як я вже сказала, зі свекрухою Оленою Петрівною у мене стосунки добрі. Ми часто спілкуємося телефоном, ходимо магазинами. Вона багато розповіла мені з їхнього минулого життя, як вони зі свекром добували та складали ці копійки, як просувалися по роботі.

Тяжко навіть слухати таке, не те що побувати в їхній шкурі. І я, у свою чергу, теж ділюся новинами з нашого з її сином життя. Можна сказати, ми чудово потоваришували.

Коли батьки почали ремонт у будинку, я перша зголосилася їм допомагати. Розштовхала Дениса, змусила його працювати. Сама я в ремонтах нічого не тямлю, але на «принеси-подай» мене вистачить. Ми витратили чимало вихідних, натомість провели разом час, спілкувалися та допомагали один одному. Це ж добре!

На жаль, Іринка віддала перевагу відмовитися від такої діяльності. Сама не прийшла і блондина свого не привезла. Що дивно, адже це її батьки. У мене взагалі було відчуття, що я за всіх віддувалася. Очевидно, такий у них темперамент.

Коли ремонт нарешті було завершено, батьки захотіли якось нам віддячити та запросили всіх до себе на вечірку з шашликами.

Запросили справді всіх, хоча працювали лише ми з Денисом. Але цього разу й зовиця з чоловіком вирішила приїхати, навіть без гостинців. Мене так і манило це якось озвучити, але я все ж таки встояла і стрималася.

Наприкінці вечора, коли час для пристойних гостей добігав кінця, я відокремилася від чоловіка і вирішила підійти до Олени Петрівни, подякувати за частування. Але вона була не одна, я знайшла її в компанії Ірини, далеко від інших.

Свекруха тихо, щоби не було чути, вручила дочці пачку грошей, напевно, кілька тисяч валютою. Які Іринка, втім, прийняла без особливих емоцій, наче щось як так і треба.

Вже вдома, віч-на-віч із чоловіком, я вирішила згадати цей момент і про все йому розповіла. Його реакція була убога на емоції. Виявилось, що він про це давно знав. Більше того, його мати часто давала Ірині гроші просто так, і про це всі в їхній родині знали. Просто не акцентували на цьому увагу.

Улюблена донька, молодша дитина. Чому б їй не допомагати, якщо є можливість? Ось так проявляється несправедливість людей у відношенні до власних дітей!

Щоб ви зрозуміли і просто могли порівняти, на минулий день народження Денису подарували шарф. Гарний шарф, кашеміровий. Але це ніщо в порівнянні з тим, що отримує моя зовиця ні за що, раз на кілька місяців!

Тоді я зрозуміла, чому мій чоловік так прохолодно ставиться до своїх батьків і так неохоче ходить на їхні спільні сімейні зустрічі.

Виходить, це я винна в тому, що постійно його за собою тягала і кликала. Не приховую, почуття у мене неоднозначні. З одного боку, мені справді подобається проводити час зі свекрухою. Та й свекор нормальний чоловік. Вони завжди мені раді, усміхаються.

Але я заміжня не за ними, а за їхнім сином. З яким вони, на мою думку, поводяться несправедливо.

Тепер я навіть не знаю, як себе вести. Залишити все як і продовжувати активне спілкування з родичами? Тоді я буду поганою дружиною. Адже мій чоловік заслуговує на краще до себе ставлення.

Чи відокремитися і більше не ходити до його батьків? Але що вони зробили поганого особисто мені? Ні, так теж не можна. Ось така переді мною моральна дилема. А як із неї вибратися? Я поки що навіть і не знаю, можливо, почую тут слушні поради.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.