iBilingua

Останні кілька років я ледь терпіла свого чоловіка. Я втратила віру в наш шлюб і іноді думала, що було б, якби ми розлучилися. Потім все змінилося через його недугу, і я зрозуміла, що не хочу його втрачати.

Коли я почула, як подруги скаржаться на своїх чоловіків, я кивнула на знак згоди. Загалом нас усіх турбувала одна річ. Чоловіки майже не допомагають по дому, вони вже не цікавляться нами і ставляться до нас, як до меблів.

Мені ніколи не доводилося скаржитися на Степана, але іноді у мене було відчуття, що нам більше нічого сказати або передати одне одному. Розлучені друзі не могли нахвалитися новим життям. Звичайно, вони розповідали мені в основному про позитив, і я інколи потай думала, як би було жити самому.

Особливо в ті дні, коли ми зі Степаном не були в настрої один для одного, я досить інтенсивно думала про розлучення. Потім настав переломний момент, чоловік занедужав і його положили в стаціонар.

Усі ознаки вказували на те, що недуга не проста. Я звинувачувала себе, що не заставила Степана пройти обстеження раніше. Але до лікарні він потрапить лише в крайньому випадку, хоча чоловік багато років скаржився на розлад травлення.

Поки Степан кілька днів перебував у лікарні, я ледь знаходила собі місце. Вдома я не могла ні їсти ні пити. Я ходила по порожній квартирі, звинувачуючи себе в тому, що колись думала про розлучення.

Цілу ніч я провела без сну, переглядаючи старі відео зі свят та днів народжень зі своїми дітьми. Як я могла не помітити, що поруч зі мною все життя такий чудовий чоловік! Він може бути примхливим, але він все одно мій і найкращий. Я б не хотіла жити без нього.

Читайте також: Сьогодні я прийшла в магазин і чуть не зомліла від запаху. Виявляється Людмила забула печінку курячу розфасувати. Про що тільки вона думала? А як мені перед людьми соромно було. Та таке відношення її до роботи, нам геть всіх клієнтів порозганяє. Мені прийшлось зачинити магазин на технічну перерву і все викинути, тоді промила все хлоркою і провітрила приміщення. На що Люда мені: “З кожним таке може трапитись!”

Ви не уявляєте, яким було наше полегшення, коли лікарі після всіх обстежень сказали, що все буде добре. Єдине, що лікарі порекомендували Степану, це більше відпочивати.

Я була готова біля нього бігати навшпиньках…

Я дякую Богу, що ми отримали від нього попередження, і тепер я не сумніваюся в нашій сім’ї і думати не думаю про розлучення.

Я справді почала цінувати свого чоловіка лише тоді, коли ледь не втратила його.

Вчіться на моїх помилках…

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!