fbpx

Сьогодні я прийшла в магазин і чуть не зомліла від запаху. Виявляється Людмила забула печінку курячу розфасувати. Про що тільки вона думала? А як мені перед людьми соромно було. Та таке відношення її до роботи, нам геть всіх клієнтів порозганяє. Мені прийшлось зачинити магазин на технічну перерву і все викинути, тоді промила все хлоркою і провітрила приміщення. На що Люда мені: “З кожним таке може трапитись!”

Працюю я продавцем в місцевому магазині продуктів, відразу хочу зауважити що це не супермаркет. Наш магазинчик невеличкий, але в ньому є майже все, що може знадобитись вдома кожній господині.

В основному нашими клієнтами є місцеве наше оточення. Працюю я не одна, зі мною працює ще моя напарниця Людмила. На поведінку якої, хочу звернути вашу увагу.

Оскільки я вже сказала, магазинчик наш невеличкий, іноді буває так, що як привезуть товар, то немає місця куди розвернутись. Тоді я включаю бджілку, і все швиденько розставляю по моїх місцях.

В кінці зміни в мене вже виробилась така звичка, що я попротираю полички, стіл, гарно все повимиваю і тоді спокійна йду додому, знаючи, що завтра не соромно буде зранку зайти в магазин. Адже зранку в нас завжди людно під магазином, люди вистроюються в чергу, за хлібом.

Чого не можу сказати про свою напарницю, я їй завжди залишаю чистий магазин, а приходжу після вихідних, а там “капець”.

Складається враження, що Людмила не прибирає зовсім. Все порозкидувано, не на своїх місцях. На мої зауваження вона вперто відповідає, що робить вологе прибирання.

Дуже мені важко з такою людиною працювати, та ще й знаю, що їй ця робота дуже потрібна, адже виховує троє дітей, а грошей завжди не вистачає. Так чому ж вона тоді не дорожить своїм місцем роботи?

Неодноразово до мене підходили клієнти і говорили: “Ой, як добре, що сьогодні ви!” Ну не полюбляють люди, коли Люда на зміні.

Сьогодні, після вихідних, я прийшла в магазин і чуть не зомліла від запаху. Виявляється Людмила забула печінку курячу розфасувати.

Читайте також: В день весілля мого рідного брата, свекруха вирішила копати картоплю. Її не зупиняло ніщо. І швидше б настав кінець світу, ніж би вона відпустила мене з хати. Я злилася і доказувала своє, і все-таки пішла на весілля не копавши картоплі. А свекруха так на мене образилася, що просто з болотом змішала. Не знаю за, що це мені. Це весілля мені запам’ятається на все життя, завдяки свекрусі-мегері!

Про що тільки вона думала?

А як мені перед людьми соромно було. Та таке відношення її до роботи, нам геть всіх клієнтів порозганяє.

Мені прийшлось зачинити магазин на технічну перерву і все викинути, тоді промила все хлоркою і провітрила приміщення. На що Люда мені: “З кожним таке може трапитись!”

Та чомусь трапляється тільки з нею. А за зіпсутий товар хто має платити? Прикриваючи її перед власником, роблю завжди тільки гірше собі. Я ж надіюся, що Людмила винесе з цієї ситуації, хоч якісь висновки, та вистарчає її лише на короткий термін.

Знаю що і в цей раз її пошкодую, та як же мені привчити її до порядку і чистоти?

Можливо в когось із вас будуть якісь дієві варіанти, наперед вам вдячна.

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!

You cannot copy content of this page