Почала зустрічатися із чоловіком на першому курсі медичного інституту. Навчалися у різних групах. Закінчивши навчання, ми одружилися.
Я влаштувалася в дитячу поліклініку, тільки чоловік був дуже гордий собою і не хотів працювати в нашій районній лікарні.
Через деякий час чоловік разом зі своїм другом відкрив автомайстерню. Спершу бізнес йшов не так добре, як хотілося б, але згодом усе получилось, і у них під контролем було кілька майстерень.
Чомусь мій чоловік усі гроші вкладав туди ж — у бізнес, і лише після народження доньки він почав частіше з’являтися вдома, купувати в будинок меблі та багато різного для доньки. Щастя та гордість мене переповнювали.
Дочка підросла і пішла до школи, а мені вже настав час виходити на роботу. Чоловік категорично був проти! На його думку, «грошей мало не маємо».
«Ти не маєш працювати за гроші в цій дірі!»
Мені подобалася моя робота та лікувати дітей. Я не здалася, але ціна цього рішення наш шлюб. Ми розійшлися.
Він пішов до іншої і в них уже народився син, дочку в суді забрати було дуже важко, бо колишній чоловік завдяки своїм грошам намагався натиснути на судовий процес, але вона донька таки залишилася зі мною.
У мене була можливість одружитися… Але дочка не хотіла бачити «сторонніх» чоловіків у будинку. Говорила, шо піде з дому!
І пішла. Пішла до свого батька. Він забороняв їй спілкуватися зі мною, дав їй вибір «я чи вона».
Дочка обрала батька, адже на його боці були гроші, зв’язки у модельному агентстві.
Я розумію, що це все для її світлого майбутнього, але мені дуже неприємно, що я не можу бачити свою дочку. Сиджу одна в порожній квартирі, вся заплакана та виснажена, сподіваючись, що дочка незабаром вийде зі мною на контакт.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.