Мені стало шкода сестру, ось я й підписала всі документи на квартиру, в її інтересах. А тепер сталось так, що я живу в невістках, на “курячих правах”, а Ольга переїхала жити до чоловіка в Канаду і живе собі приспівуючи.
До останнього я надіялася, що квартиру, яку я свого часу віддала їй, вона мені поверне. Та Ольга все зробила по-своєму – в своїх інтересах.
Нас в батьків було двоє дітей: я, та старша сестра Ольга.
Жили ми в любові та злагоді, єдине, чого завжди не хватала, були гроші.
Мама з татом економили кожну копієчку, хоча двоє працювали. Я завжди доношувала за Ольгою одяг і взуття.
Після закінчення школи сестра вступила на спеціальність повар-кондитер, а через пару років я вступила в училище на медсестру.
В кафе, де Ольга і працювала, вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Богдан був високий, красивий. Багато дівчат за ним бігало, а він вибрав мою сестру.
Весілля відгуляли скромне, але молодята світилися від щастя, але щастя їхнє тривало не довго.
В батьків двокімнатна квартира, тому жити Ольга пішла до свекрухи. Через два роки в них народився синок, якому я стала хрещеною мамою, а ще через два роки і донечка.
Ольга вся була в турботі за дітей і не помітила, як упустила чоловіка з виду. Всі кругом говорили Олі, що бачили її Богдана то з однією то з другою. Сестра на все закривала очі, бо куди вона дінеться з двома дітьми.
Батьки Богдана до них не лізли, бо той тримав їх у тривозі, боялись вони йому перечити.
Ольга не раз приїжджала з дітьми до батьків, але Богдан приїжджав і повертав дружину, кажучи, що це було останній раз.
Так вона і жила довгих п’ятнадцять років, то тут, то там.
Я на той час також вже була заміжня і переїхала жити до чоловіка і його батьків в будинок на краю міста. В нас з Остапом двоє синів. Важко живеться, бо свекри не молоді і постійно висувають нові правила, бо прийшла я на “все готове”. Я мовчала, бо що поробиш… так воно і є.
Одного дня Богдан повідомив Олі, що хоче їхати на заробітки до Канади.
Як запланував, так зробив. Деякий час Ольга жила з його батьками, а згодом дізнавшись, що він туди поїхав не сам, а з дамочкою якоюсь, забрала дітей і переїхала до батьків.
На той час тата вже на цьому світі не було, а мама потребувала допомоги. Я жила не далеко від батьківської квартири, тому часто навідувалася і допомагала Олі з мамою.
Ще коли тато був живий, то написали заповіт, що квартира буде нам з Ольгою належати порівну.
Я жила з надією, що одного дня з’їду туди від своїх свекрів, але так не сталося.
Коли не стало мами, Ольга почала просити мене, що їй нема куди йти жити, що вона бідна і одна з дітьми. З чоловіком вона не була офіційно розлучена.
Так вона донилася, що мені стало жаль Ольгу, ось я й віддала свою частку сестрі.
– В тебе є чоловіче плече. Ви молоді, ще заробите на свій дах над головою, а мені помочі нема звідки чекати.
На той час я вважала, що роблю правильно.
Та через деякий час від чужих мені людей я дізналася, що Ольга їде з дітьми в Канаду. Виявляється, Богдан нагулявся і захотів спокійного і розміреного життя, а Ольга саме та партія…
Ольга закрила квартиру на ключ, і полетіла в нове життя.
Вже сім років вони там. Через соціальні мережі бачу, як гарно вони живуть. В них свій будинок з басейном і гарна автівка.
Жодного разу Ольга не запропонувала мені свою допомогу, навіть після 24 лютого, коли ми були розгублені і не знали, що маємо робити. Один раз вона перевела на мій рахунок гроші, коли в мене був ювілей і все.
Але я не хочу її грошей, мене турбує інше.
Від родичів я дізналася, що Ольга виставила на продаж батьківську квартиру. Вона навіть не подумала про те, щоб залишити її мені, хоча б ту половину, яку свого часу я віддала їй.
Я не знаю, чи то життя багате затьмарило їй очі, чи зовсім вона про нас тут забула.
Дуже мені шкода, що Ольга так зі мною чинить. Мені б ця квартира в даний час, багато чим допомогла.
Бог їй суддя…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило