Всі гроші, які в мене були, я вклала в сина. Ось тому тепер, коли мені 50 років, а сину 30, і він живе зі своєю сім’єю, я “сиджу у нього на шиї”. Я ніде не працюю. Я пробувала влаштуватись на роботу, але мені нічого не виходить. Син сам запропонував мені фінансову допомогу, ще до весілля з Юлею. Недавно в мого онука був день народження. Я перед тим подзвонила Івану, щоб привіз мені грошей, щоб я мала за що купити подарунок. Знаю, що це не гарно з мого боку, але нічого вдіяти не можу.
Може я й не правильно роблю, що беру кожного місяця від сина гроші. Але якщо так розібратися, то час, коли я могла вчитися і розвиватися, я присвятила йому.
Без моєї підтримки Іван би не досяг тих висот, які він має зараз. Єдине, за що я хвилююся, щоб про це не дізналася Юля, моя невістка. Відчуває моє серце, що не одобрить вона його вчинки.
Ми з чоловіком стали на рушничок щастя досить молодими. В двадцять років я вже тримала на руках нашого синочка.
І хоча я й встигла вивчитися на перукаря, та жодного дня я так в своєму житті і не пропрацювала.
Чоловік мав бізнесменську жилку. Спершу він зі своїм однокласником відкрив невеличкий бізнес, а через декілька років вони мирно розійшлися кожен в свою сторону.
Андрій добре заробляв. Бізнес був пов’язаний з перевезенням автівок. Єдиний мінус у цьому всьому був, що його часто і довго могло не бути дома.
Я, щоб не думати про погане, весь свій час приділяла сину.
Іван був дуже кмітливим хлопчиком. Де ми тільки з ним не були і які гуртки не відвідували. В один час до спортивних гуртків додалось малювання, саме там мій Іван і зрозумів, ким хоче стати в майбутньому.
Я прекрасно знала, що мій чоловік не лише мій, але я не уявляла без Андрія свого життя. Квартира, в якій ми жили, належала йому, бізнес по документах – Андрія.
Він все робив для свого ж блага. Єдине, в чому він мене не обмежував, були гроші.
Ми їздили відпочивати на дорогі курорти, але окремо: я з сином, а Андрій з “нею”, чи з “ними”, бо жінок в нього було багато, на одній він ніколи не зациклювався.
Одного разу, вперше таке озвучую в голос, я навіть розшукала жінку, з якою він був. Я довго не могла наважитись підійти до неї. Я змогла дізнатися її адресу, і в неділю, з самого ранку я задзвонила в її дверний дзвінок.
Того дня вона сказала мені, що справді була з моїм чоловіком, але вже майже місяць, як вони розійшлися.
Ця жінка так спокійно про все говорила, що мені було лячно.
– В мене немає чоловіка, а перед вами я не винна. Якщо ваш чоловік такий, це лише його провина, або ж ваша…
Після цього я вирішила жити і не зважати на походеньки Андрія. Та одного дня мені повідомили, що автівка, в якій він їхав з молодицею, потрапила в “пригоду”.
Я лишилася з сином одна – без нічого. Єдине, що в мене було – золото і прикраси, ну і квартира, в якій ми були прописані.
Син на той час закінчував школу.
Його хобі з малювання переросло в професію. Спершу Іван був реставратором, а згодом відкрив фірму, яка займається дизайном.
Можна сказати, що всі гроші, які в мене були, я вклала в сина. Ось тому тепер, коли мені п’ятдесят років, а сину тридцять і він вже живе зі своєю сім’єю, я “сиджу у нього на шиї”.
Я ніде не працюю. Я пробувала влаштуватись на роботу, але мені нічого не виходить.
Син сам запропонував мені фінансову допомогу, ще до весілля з Юлею.
Недавно в мого онука був день народження. Я перед тим подзвонила Івану, щоб привіз мені грошей, щоб я мала за що купити подарунок.
Знаю, що це не гарно з мого боку, але нічого вдіяти не можу.
Інколи мені здається, що Юля здогадуються, що Іван мені допомагає, але поки вона мовчить, я про це не думаю.
Але з іншого боку, поясніть, ну куди я влаштуюсь в п’ятдесят років?
Автор – Наталя У.
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
