Я приїхала з міста і вирішила піти до сусідки, перепитати, чого вона таке з моїм собакою зробила. Як не крути, а мені дорого візит до ветеринара обійшовся, та й бензин зараз не дешевий. А Стефа мені відповідає, що мій Чарлік їй курку “вкрав”, ось вона йому й “віддячила”. Я ж сусідки всіх курей, як своїх знаю, тому все швидко вирахувала.
Знаєте, живу я в селі, а одна наша сусідка, Стефою звуть, ну така прикра. Хоч і старшого віку, і не дуже здорова, але ще на вишні ходила. (В нас сади засадили, і люди мають в селі роботу, хоч і сезонну)
Чесно, не знаю звідки в Стефи ті сили беруться, бо поки я 10 відро збирала то вона 13. Але не знати чи то правда, бо вона на язик прудка, могла і прибрехати.
Знаєте, сказати нахабна про неї, це нічого не сказати. Вона така баба вогонь, якщо вона навіть щось не так робить, то їй ніхто нічого не каже.
Як сама вона каже: “наглість – друге щастя”
Але впевнена, якщо б хтось так зробив, то вона б це не упустила. В кишеню за словечком вона не лізе!
І ось нині таке сталося прикре, що мій пес, німецька вівчарка, такий хороший пес, якого я випустила погуляти, якось знайшов лазійку, чи то сам викопав і пройшов на город до тої бабці.
Не знаю скільки Чарлік там лазив, але долазився так, що я вибігла на той двір від вереску сусідки і від його скавчання.
Вибігаю я і дивлюся, що то моя сусідка мотикою розмахує і ганяє пса. Я покликала Чарліка, дивлюся, а він весь “покоцаний”. Навіть не можу описати, який він вибіг від неї.
Шкода мені так стало Чарліка, ще й побачила що він кульгає, того взяла машину і поїхала до ветеринара. Слава Богу, жити буде, але щоб все добре було, то все одно прийдеться деякі ліки купити, та й прийом гроші коштував.
Приїхала я додому і пішла до сусідки, говорити чого це вона так з Чарліком обійшлася, а вона тільки і вигукувала, мовляв, той пес їй курку з’їв. Хоча дивлюся я, щось всі кури в неї в порядку. Відчуття, ніби їй просто мій Чарлік дошкуляє.
Я, звісно, все розумію, але так з собачкою поступати не можна.
І звісно вона і не думала гроші за ветеринара повертати.
І от що мені робити?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило