Мені стає не по собі, коли я чую, що двадцятилітні вже заміж виходять. Моїй дочці вже тридцятка минула, а вона досі “холостякує”. Моя Вікторія мила і дуже гарна дівчина, просто в час, коли дівчата виходили заміж, вона багато вчилася. І ось мене вже який день не покидає думка, щоб посватати її з кимось. Моя мама так зі мною зробила, і скажу відверто, я дуже щаслива в шлюбі з Денисом
Не розумію, чому так сталося в моєму житті.
Я жила в маленькому селі. Моя мати виховувала мене без батька. Хоча виховувала, це занадто сказано. Поки мама була молода то намагалася влаштувати своє особисте життя. Ходила на гульки, але чомусь їй траплялися тільки негідники.
Іноді мама залазила в борги, в хаті майже не було що їсти. Тож не дивно, що моє дитинство швидко закінчилося і я почала заробляти собі хоча б на харчі.
Спочатку це була незначна допомога сусідам, потім я ходила збирати вишні, а осінню яблука.
Робота, як для мене малої, була не з легких, але на їжу вистачало.
Добре було хоч те, що мати не забирала в мене кошти, навпаки була рада, що тепер може не витрачати й копійки на мене.
Через роботу я не мала часу нормально вчитися. Адже осінню треба було збирати яблука. І якщо я не зароблю собі грошей то залишусь без їжі, а як не зроблю домашніх завдань, то просто отримаю двійку.
Звісно, оцінки в мене були не дуже, але я пішла в коледж на провідницю паралельно підробляючи.
Я не ходила на побачення, я тільки те і робила що економила, адже моя мета було назбирати на квартиру, тоді неосяжних 500 тисяч.
Коли моя мати стала старшою, а нові залицяльники на неї вже не велися, то вона трохи стала кращою. В якийсь момент вона зговорилася зі своєю подругою в якої був син і вони вирішили нас познайомити.
Я ні на що не надіялася з тої зустрічі, тому навіть не стала сильно наряджатися.
Денис мені на вигляд не дуже сподобався, але поговоривши з хлопцем ми вияснили, що в нас схожі цілі на життя. Це мене і підкупило, та до того ж збирати разом на квартиру легше і швидше. Ні, звісно ні, любові між нами сильної не було, це було більше як вигода.
Ми розписалися. Майже за три роки таки купили квартиру. За декілька місяців після того ми стали батьками чудової донечки, яку назвали Вікторія – перемога.
Вона була новим сенсом мого життя. Я б радше купила щось дитині ніж собі.
Віка завжди для мене була найкращою. Я не знала кращої дитини ніж моя донечка.
Коли ж доця подорослішала то не мала відбою від хлопців. Але Віка зосередилася на навчанні. Бакалаврат, магістратура, а потім і аспірантура.
Це всі роки моя донька пройшла без половинки. Тепер Віка викладає в університеті, але схоже, що нареченого і близько нема.
І це в той момент, коли навіть молодші від неї мають стосунки, деякі навіть дітей. В тому містечку де ми живемо доволі не велика громада.
До вторгнення, як заведено, весілля не часто гуляли. Але тепер щось змінилося. Виходить заміж хтось чуть не щотижня.
Дивлюся, а там і вісімнадцятирічні і двадцятирічні наречені, а ось моїй доньці вже 31, а вона досі без пари.
І ось нині я прийшла до церкви, а там знов оголошують, про весілля в якоїсь двадцятилітньої. Це для мене дуже дивно, адже моя 31 річна донька досі одна. Я переживаю, щоб бува вже стало не запізно, але що мені робити?
Можливо, як і моя мама в молодості, підштовхнути доцю до стосунків?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
