Мені таке почути від “за крок” свекрухи було вкрай образливо. Мало того, що всю організацію ми взяли на себе, так Катерина Степанівна навіть не вшанувала нас своїм візитом за тиждень до торжества. – А чого мені до вас їхати. Це ж не близько. Самі вирішуйте, ваше свято. – Добре, подумали ми з Денисом. Та за день до торжества від неї почались дзвінки. І то не так, і це не сяк. – А де ж ви були раніше?
З чоловіком ми разом вже більше 6-ти років. Та до сьогоднішнього дня, коли я чую, що хтось згадує про наше весілля, мене починає тіпати.
Я планувала і організовувалася весілля самостійно, батьки залучені в процес не були. Мої займалися ремонтом в квартирі, маму Дениса вплутувати не хотілося тому, що вона дуже явно нав’язує свою думку і до того ж живе в іншому місті.
Зате допомагали брат, його дружина і моя подруга. Всі фінансові питання ми з чоловіком вирішували самостійно, так само як і до весілля, поки жили разом, накопичили на квартиру і авто. Я відмовлялася від допомоги його батьків навмисно – це виключало їх участь в прийнятті будь-якого рішення.
І ось залишається тиждень до весілля і мої батьки запрошують батьків Дениса в гості, щоб все обговорити по організації, влаштувати, так скажемо, передвесільний вечір.
Його мама сказала моїм, що не хоче ні їхати, ні спілкуватися і взагалі приїде тільки на весілля. Почути таке було вкрай неприємно, тим більше, що за рік до цього сестра чоловіка занедужала, і мої батьки возили її по професорах, оскільки живуть у великому обласному центрі, куди її направили на обстеження.
Добре, подумали ми. Але за день до весілля, коли ми вирішували останні питання з рестораном, розселенням гостей, його мама дзвонила мені кожні пів години і говорила: “Я буду жити в готелі”, через пів години “Орендуйте мені квартиру”, ще через пів години “я буду у твоїх батьків ночувати”.
Загалом, я не витримала і сказала, що бронюю їй готель, і якщо не сподобається, буде ночувати на вокзалі. Через годину вона зателефонувала чоловікові і сказала, що не приїде взагалі, якщо він сам не поїде до неї за 100 км і не привезе її з батьком на авто.
За день до весілля. Чоловік зривається, їде до неї, а у нас 50 чоловік гостей, з яких 40 з різних міст, яких потрібно зустріти і розселити.
В день весілля в 8.00 він дізнається, що мама ще не купила собі туфлі і взагалі їй нікуди поспішати. Приїхав він не в 11.00, а о 15.00, добре, що церемонія виїзна була на 17.00 годину, і був фуршет.
В результаті ми запізнилися на фотосесію, замість 3-х годин було 40 хвилин, не заїхали до моєї вже старенької бабусі, яка посеред весілля подзвонила мені і влаштувала окрему “бурю”, довелося на 1.5 години залишити гостей, та ще й на саму церемонію запізнилися на 1.5 години.
Ну і скажіть, ви б з радістю після всього цього згадували день весілля. Я навіть заборонила святкувати нашу річницю. Цей день для мене просто вилетів з календаря.
А найгірше те, що свекруха досі не розуміє, чому я так злюсь від слів: “Ваше весілля”
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!