У всіх є сусіди, але не завжди відносини між нами складаються добре. Кажуть: “Добрий сусід буває кращим за родича”. У мене ситуація з сусідом склалась дещо по-іншому.
Не дай, Боже, нікому таких сусідів, як у мене. Петро і Леся з дівчатками живуть через дорогу, скільки добра я їм зробила.
Пам’ятаю, поки сусідка була на заробітках (їздила часто в Польщу на полуницю чи вишню), а Петро теж мав сезонну роботу – їхні діти були ще малими.
Вони часто прибігали до моїх дітей погратись, коли приходив обід, завжди давала їсти, як своїм трьом діточкам, так і двом сусідським.
Що мені, хіба важко було…, зовсім ні! Де троє їдять, там ще й двоє точно наїдяться. Так було прийде сусідська Мартуся під вечір, а я корову дою, дивиться своїми голодними оченятами і каже: “Тітко Софіє, навчіть і мене доїти!”. ” Навчу, – мовила я,- ще й з собою дам молочка, пригостиш всіх в хаті”.
Думала, от файне дівчисько, все їй цікаво. Марта змалечку виростала допитливою і такою господарською дитиною. Навчила всього, що просила.
У Марти є старша сестра Маруся, їй наука важче давалась, тому з домашнім завданням приходила часто до нас (вчилась в одному класі з моїм меншим сином) ми допомагали їй.
Так минав час, у таких різних турботах наші діти виростали. А коли сусідська Маруся виходила заміж, то на весілля навіть не запросила.
Правда, під вечір прийшла Леся і сказала до мене: “Софіє, приходьте зі своїм Назаром на весілля. Маруся забула запросити”.
Прикро мені стало від таких слів. Як можна забувати? А якщо б навіть і забула, нехай би прийшла сама, навіщо маму прислала. Так сусіди хотіла, щоб ми прийшли. Хоч мої діти, як ставали на рушничок щастя – їх просили.
Одного разу мені потрібно було розміняти 100 гривень по 50 (на дорогу дітям, а зранку ще магазин зачинений). Що мала робити? Через дорогу – тай до Лесі.
А вона як налетіла на мене з вересками: “Ти, Софіє, якісь чари знаєш чи що? Хто приходить зранку гроші міняти? Хочеш, щоб у нас зовсім нічого не було?”
Наговорила різного мені, я розвернулась мовчки і більше не хотіла мати з ними нічого спільного. Їхня Маруся ще й дотепер не вітається (хоча вона й ніколи не віталася). Мартуся більш приємніша. Сусіди почали з того часу якось вороже ставитись.
Я на господарці маю гусей, одного разу вони залізли у сусідський город, який не був загороджений. Скільки того вечора я почула принизливих слів від Петра. Сказав, що всіх моїх гусей знищить. Вигуки такі були гучні, що, мабуть, пів села чуло…
Таку я віддяку маю від сусідів через дорогу? Що тут поробиш?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
