Мені всього 55 років, і я відчуваю, що моє життя ось тільки, тільки почалося. Але мої дорослі діти ніяк не дають мені «розправити крила».
Я вже п’ять років вдова. І оскільки мені самій не потрібен великий будинок, я прийняла рішення його продати. І замість нього взяла собі однокімнатну квартиру. І після цього продала ще й машину, на якій їздив мій чоловік. І гроші порівну розділила на дві частини і віддала своїм дітям.
І після цього я зрозуміла, що якщо я чимось себе не займу, то скоро почну маятися від безділля і марної витрати часу. Отже я швидко зібрала всі свої пожитки і почала подорожувати.
Спочатку я була в Польщі, там я провела 5 місяців і поки я дізнавалася місто і культури цього народу, вирішила влаштуватися там на роботу. Адже їсти за щось треба. Тут я була посудомийницею. Далі я вирушила до Німеччини, а потім ще і в Чехію.
Після цього я вирушила до Франції, потім- до Португалії. Роботи вибирала не складні і без знання мови. В основному це було «принеси, подай, попери». І весь цей час я намагалася витрачати гроші по мінімуму, щоб і далі подорожувати. У якості житла я обирала бюджетні хостели.
Завдяки ось такому перезапуску свого життя я відчула себе живою. Я повернулася додому справді щасливою. У цей момент я зрозуміла, що моє життя не закінчилася. І я ще можу нормально жити і працювати! А, може бути, і подорожувати все далі і далі.
Поки я їздила по світу, мій син став батьком, та й дочка вже теж чекала дитинку і ось-ось мала народити. І коли я вечеряла разом зі своїми найближчими людьми в усьому світі, тобто дітьми, вони навалилися на мене з докорами, що в моєму віці вже не можна їздити по світу і підробляти де попало, я ж не безробітна студентка. Все, чим я повинна займатися, це думати про своїх онуків і проводити з ними більше часу. І як всі нормальні бабусі, пекти їм смачні і ароматні пиріжки.
Діти поставили мені умову: або я сиджу з онуками, або опинюся на старість у будинку для літніх людей.
Насправді, я просто не знала, що їм відповісти. Я досі дуже розгублена.
Мої діти, про яких я стільки років дбала і віддала свої найкращі роки, тепер ставлять мене в такі рамки. Я завжди думала, що така історія може трапитися тільки в кіно.
Але, як виявилося, і мене наздогнала доля героїв з фільмів і історій, які раніше лише читала. І що тепер мені робити? Я просто зовсім не знаю. Як жити далі. Я люблю своїх дітей і онуків, але не збиралася повністю покласти до їхніх ніг решту свого життя.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
