Мій брат добре стоїть на ногах. В нього на подвір’ї, де красується двоповерхова вілла, припарковані три автівки. І незважаючи на свої статки, він прийшов в мамину квартиру, в якій я живу з сином, і став вимагати “своєї частки”.
– Мені нічого на голову не впало. Я знаю ціну грошам! Даю тобі рік, щоб ти, або викупила мою частку, або ж знайшла собі інший дах над головою. – Я обійняла сина і заплакала!
Я була впевнена, що брат мене підтримає, а він навпаки, чекав моменту мене “кольнути”.
У нас з братом Євгеном різниця у віці лише 4 роки – я старша. Тата нашого не стало, коли брат закінчив школу. Мама через два роки продала двокімнатну квартиру, придбала собі однокімнатну, а гроші, що залишилися, поділила між нами.
Я тоді вже була заміжня і ми віддали гроші на оплату іпотеки, а брат вклав все в свій бізнес – з другом відкрив автомийку. Я особливо не вникала в його справи.
З чоловіком у мене стосунки не склалися. Син, якого я йому подарувала, народився кволеньким, і потребував додаткового догляду і лікування. Весь час я приділяла лише йому. Я дуже хотіла його поставити на ноги.
Якщо хтось із таким стикався, то зрозуміє мене. Скільки це забирає сил та часу. А ось чоловік вирішив, що краще знайти собі іншу жінку. Це ж легше, ніж дбати за сина.
Тож довелося нам квартиру нашу продати і поділити гроші – я не змогла б викупити в нього його частку. На виручені гроші я поставила на ноги синочка і від колишніх проблем не лишилося й сліду. Я вважаю, що не змогла б пустити їх на правильнішу справу, ніж лікування дитини.
Тільки вилізло інше питання – де нам жити? Довелося йти до матері. Поки вона няньчила онука, я заробляла гроші. В клініку ми їздили з мамою по черзі. Адже мені не можна було весь час відпрошуватися. Мій колишній чоловік оформлений на мінімальний оклад, тож аліменти платив копійчані. Це не можна було назвати відчутною допомогою.
Я розраховувала в тому житті лише на себе.
А брат на той час уже був “поважною” в місті людиною. При грошах, як в нас кажуть. Нам із матір’ю він мало що говорив. Та й відвідував він нас не часто. Завжди привозив гостинці та подарунки. За його словами, у нього все було в шоколаді..
І ось у мами прихватило серденько – її не стало раптово. Я довго не могла змиритися з її відходом.
Я з сином залишилася сама в її однокімнатній квартирі. Тоді брат уже твердо стояв на ногах, добре розкрутився і навіть будинок збудував двоповерховий. Автівка в нього була пристойна, і не одна.
Ми з ним не часто спілкувалися – про що говорити матері-одиначці та бізнесмену? Я навіть подумати не могла, що йому буде потрібна частка в маминій однокімнатній квартирі. Адже він заробляє пристойно і нічого не потребує.
Лише кілька тижнів тому Євген заявився, як завжди з подарунком і почав говорити про те, що потрібно продати квартиру.
– Я знаю, що в тебе дитина. Але вона вже велика, а ти працюєш. Я думаю, що за кілька років уже можна було щось придумати з житлом. Я ж казав тобі, намагався натякнути, тільки ти вперто не хотіла мене чути.
– Цікаво, що треба було вирішити? Я була впевнена, що в мене є дах над головою. Навіщо тобі ця частина від однокімнатної квартири? У тебе половина авто дорожче коштує.
– А тобі до моїх статків яка справа? Я вважаю, що це буде справедливе рішення. Мені нічого на голову не впало. Я знаю ціну грошам. Тож давай домовимося по-доброму: у тебе всього рік, щоби вирішити житлове питання. А потім продамо квартиру. Ну, або купи в мене мою половину.
Брат сказав це і зачинив за собою двері. А тепер я не знаю, як мені діяти дальше. Він мій рідний брат! Як він може зі мною так вчинити?
Він прекрасно знає, як важко мені одній з дитиною живеться. В мене немає в кого попросити грошей.
Я залишилася з сином на тому світі, одна однісінька…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
